Коефіцієнт часу розмов виробничого характеру у загальному часі розмов

Мої вітання,

знаєте, що відповідно п.7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 8 «Облікові політики, зміни в облікових політках та помилки» професійне судження управлінського персоналу є підставою для розробки облікової політики. Тобто саме те, що на думку управлінського персоналу має бути визнано, які саме витрати підприємства витратами і є. При цьому право на професійне судження не ставиться у залежність від того, переконав управлінський персонал представників ДФС, чи не переконав. Бо якби це право у таку залежність ставилося, то права на професійне судження не існувало би взагалі.

Однак ДФС з правом на професійне судження аж ніяк погодитися не може. Вірніше сказати з правом це право мати.

Наприклад, в ІПК, про яку йдеться на стор.3 нашого Моніторингу від сьогодні, ДФС щодо права на податковий кредит, а отже й права на витрати з послуг мобільного зв’язку, вказує: «якщо платник не може підтвердити виробничий характер телефонних переговорів або телефонні переговори проводилися працівниками в особистих цілях, то згідно с п.198.5. ст.198 ПКУ платник зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ».

Цікаво, а які докази, які підтвердження виробничого характеру телефонних переговорів у ДФС готові прийняти??? А якщо усі телефонні розмови записувати в аудіо форматі і надати податківцям прослухати, то чи вважатимуть виробничим характером час витрачений на фрази на кшталт: «Доброго ранку», «Як Ваше здоров’я», «Чи можете зараз говорити»…? Чи може потім вираховуватимемо коефіцієнт часу розмов (і не лише телефонних)  виробничого характеру у загальному часі розмов???

До речі, туалет в офісі також не приймає участі у виробництві, а у загальній сумі орендної плати він теж оплачується. То може й на оренду туалету витрати ДФС не визнає?

Підписатись на Моніторинг