На підприємстві є лише один працівник – директор, який водночас є приватним підприємцем. Чи може директор як приватний підприємець підписувати з підприємством, тобто по суті сам із собою, договір на постачання певної продукції (надання послуг)? 

Автор: Дутковський Богдан, Юрист

Видання в якому опубліковано: «ЛІГА ЗАКОН»

Дата підготовки матеріалу: 2010-08-12

Українське законодавство не містить заборони на укладення такого договору. Згідно з визначенням ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі – ЦКУ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У свою чергу, як передбачено ч. 1 ст. 627 ЦКУ, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Отже, директор виступає у двох статусах – як представник однієї сторони договору (підприємства) та як підприємець, уособлюючи іншу сторону договору. При цьому обидві сторони вільні, згідно з цивільним законодавством, у виборі одна одної як контрагента щодо укладання договору.
Однак такий договір має податкові наслідки, що можуть настати при його укладенні та виконанні. Зокрема, нюансом такого договору є його укладення між пов'язаними особами, що має свої особливості оподаткування.
Так, згідно з п. 1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі – Закон про прибуток), пов'язаними особами є, зокрема, посадова особа (директор) платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин. У свою чергу, операції, що здійснюються за договором, укладеним між пов'язаними особами, відносяться до операцій особливого виду. Згідно з пп. 7.4.1 Закону про прибуток дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Відповідно до пп. 1.20.1 Закону про прибуток звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедливими ринковими цінами є, зокрема, ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг). У свою чергу, згідно з пп. 1.20.8 Закону про прибуток обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми пп. 1.20.1 Закону про прибуток.
Отже, якщо податковий орган дійде висновку, що ціна договору нижча звичайної ціни, то він, згідно з пп. 1.20.10 Закону про прибуток, матиме право донарахувати податкові зобов'язання платника податку внаслідок визначення звичайних цін. Більш детально ознайомитися з процедурою застосування податковим органом звичайних цін можна у листі ДПАУ від 30.09.2009 р. № 21255/7/15-0217.

Переглядів: 10643