Щодо презумпції невинуватості у справах про порушення правил ПДР

Вітаю Вас!

Гадаю, кожен з нас, хоча б раз в житті, зіштовхувався зі свавіллям з боку працівників поліції. Це могло бути нецензурне спілкування, лайка тощо. Або ж, що є досить типовим у наш час, незаконне притягнення до адміністративної відповідальності. Працівники патрульної поліції полюбляють виносити постанови, складати протоколи про адміністративні правопорушення, нехтуючи фактичними обставинами. Особливо – це проявляється тоді, коли для вказаних зловживань «штучно» створені необхідні умови, як-то відсутність дорожніх знаків, нечітко вималювана дорожня смуга і т.д. У вказаних ситуаціях працівники поліції відчувають себе, як то кажуть, «як риба у воді».

Показовою, у згаданому контексті, є постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №463/1352/16-а від 08 липня 2020 року.

У вказаній справі позивач оскаржив постанову патрульного поліції про притягнення його до адміністративної відповідальності. Місцевий та апеляційний суди відмовили у задоволенні позову, зазначивши, що в силу вимог статті 71 КАС України, під час судового розгляду, було доведено факт скоєння адміністративного правопорушення.

Позивач, в свою чергу, подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, яку Касаційний адміністративний суд задовольнив та зазначив, що процесуальний обов’язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб’єкта владних повноважень.

Колегія суддів, також вказала, що оскаржувана постанова працівника патрульної поліції не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодного доказу, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.

Варто відзначити, як говорять, «класично» доказова база у вказаній справі ґрунтувалась на поясненнях патрульного. На вказане колегія суддів відреагувала блискуче, зазначивши, що під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач діяв як службова особа – інспектор патрульної поліції. Свідчення лише такої особи не можуть вважатись об’єктивними доказами у справі, оскільки відповідач є представником суб’єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

Правовий висновок колегії суддів у вказаній справі підкреслив те, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, є недоведеним.

Вказане постанова Верховного Суду наштовхує на оптимістичні думки та вселяє віру в правосуддя в нашій державі.

Коломієць Микола, помічник адвоката