Виділ не є реорганізацією: значення висновків Об’єднаної палати ВС для орендарів

Опубліковано: Землевпорядний вісник № 12/2020

Нинішній склад Верховного Суду доволі креативно підходить до вирішення спорів, у яких судова практика здавалось би, була давно усталеною. Яскравим прикладом цього стала нещодавня постанова Об’єднаної палати КАС у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18[1], у якій фактично вирішувалось питання, чи є виділ реорганізацією. Чому ця позиція є визначальною для орендарів земельних ділянок та яким чином висновки Об’єднаної палати ВС впливають на їхню діяльність – читайте в цьому матеріалі.

Історія виникнення проблеми

За загальним правилом, вміщеним у ч. 4 ст. 32 Закону № 161[2], реорганізація юридичної особи – орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Це означає, що зміна реорганізація орендаря є підставою для зміни чи припинення договору оренди землі лише у разі, якщо сторони прямо про це зазначили у договорі. Якщо ж у договорі оренди землі взагалі нічого не вказано щодо цього питання або продубльована норма ч. 4 ст. 32 Закону № 161, то внаслідок реорганізації орендаря орендні відносини не змінюються і не припиняються – вони продовжують існувати для реорганізованої особи на тих же умовах і в тому ж обсязі, що і до реорганізації.

У теорії під терміном «реорганізація» (франц. réorganization – перетворення, від r é… – префікс, що означає поновлення або повторення дії, і organization – впорядкування, від лат. оrganum, грец. Ôpyavov – інструмент, знаряддя) розуміють перетворення або зміну структури чи організаційної форми підприємства, установи, організації, закладу тощо, а також перебудову будь-якої системи чи структури управління. У результаті реорганізації виникають нові суб’єкти або нова юридична особа, що є правонаступницею реорганізованої.

Отож, якщо дослівно тлумачити поняття «реорганізація», то можна дійти висновку, що реорганізація – це будь-яка перебудова, перетворення, зміна структури, форми організації, управління, підприємства і т. ін., а також перебудова будь-якої системи чи структури управління.

У ст. 109 ЦКУ[3] передбачено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Отже, виділ цілком підпадає під визначення реорганізації, що міститься у теорії права.

Термін «реорганізація» зустрічається і у багатьох нормативно-правових актах. Однак загального та однозначного його визначення для всіх видів правовідносин не міститься у жодному із них.

Тим не менше, як у теорії права, так і чинному законодавстві виділяється п’ять форм реорганізації юросіб: поділ, злиття, приєднання, виділ і перетворення.

Так, у Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III (ст. 2) реорганізація визначається як злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступникам.

У ст. 43 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР передбачено, що під реорганізацією страховика-резидента розуміють злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення.

Кодекс законів про працю під реорганізацією розуміє злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення (ч. 3 ст. 36).

Та навіть Податковий кодекс України у пп. 98.1.4 виділення з платника податків інших платників податків відносить до реорганізації.

Такий же підхід законодавець підтримує і в Законі України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (ч. 7 ст. 24), Законі України «Про безпечність та гігієну кормів» від 21.12.2017 № 2264-VIII (ч. 17 ст. 14), Методиці уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2001 № 177 (п. 2), Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 № 1691 (п. 4.3) та ін.

Тож, застосовуючи норму ч. 4 ст. 32 Закону № 161 при вирішенні спорів, що виникають в орендних відносинах, вищі судові інстанції давно і послідовно підтримували позицію, що виділ є реорганізацією юридичної особи – орендаря, а тому перехід до виділеної юрособи за розподільчим балансом прав та обов’язків за договором оренди землі є правомірним та не впливає на дію (чинність) та умови такого договору.

Навіть Верховний Суд у березні цього року ще констатував, що у разі переходу за розподільчим балансом права оренди до підприємства, що виділяється із юрособи – первісного орендаря, договір оренди землі не припиняється і не змінюється. Тобто, ВС тим самим відносив виділ до способів реорганізації орендаря земельної ділянки (див. постанову ВС від 12.03.2020 у справі 291/1478/18[4]).

Однак вже в ухвалі від 29.04.2020[5] Верховний Суд вважав за необхідне відступити від цієї правової позиції та передав цю справу № 291/1009/18 на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду справ Верховним Судом.

І ось нещодавно Об’єднана палата КАС у складі Верховного Суду у постанові від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18[6] висловила підхід, діаметрально протилежний позиції ВС зразка березня 2020 року.

Висновки Об’єднаної палати ВС

Тезами, які є визначальними для розуміння правової позиції Об’єднаної палати ВС, є:

  1. Виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 Цивільного кодексу України, далі – ЦКУ), не визнається законодавцем видом реорганізації.
  2. На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа – сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов’язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу. Такий підхід пояснюється тим, що особа – сторона договору, з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати і не припиняється як юридична особа.
  3. Норми ЦКУ, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, проте перехід прав та обов’язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.
  4. Залучення орендарем третіх осіб до обробітки землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем. По суті орендар без згоди орендодавця передає право оренди землі іншому орендарю, який створений шляхом виділу з орендаря, який є стороною договору оренди землі. Таким чином, належне орендарю на підставі договору оренди право користування земельною ділянкою не може бути ним відчужено, у тому числі передане при виділі на підставі розподільчого балансу особі, яка виділяється. Тож припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої в орендодавця земельної ділянки та передача права оренди на неї за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди орендодавця свідчить про невиконання орендарем обов’язків, передбачених ст. 25 Закону № 161 та умовами договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання.

Спростування висновків Об’єднаної палати

На думку автора, висновки Об’єднаної палати недостатньо аргументовані, не відповідають чинному законодавству, а подекуди навіть голослівні.

  1. Так, у цілій низці нормативно-правових актів, перелік яких наведено вище, виділ вказаний як форма реорганізації. Отже, твердження Об’єднаної палати, що законодавець не визнає виділ видом реорганізації, спростовується як мінімум шістьма законами та двома підзаконними нормативно-правовими актами.
  2. Стаття 104 ЦКУ, на яку Об’єднана палата ВС посилається як на правову підставу визначення реорганізації, присвячена питанням припинення юридичної особи, що однозначно випливає як з її заголовку, так і з її змісту в цілому. Отже, лише на підставі норм ст. 104 ЦКУ не можна стверджувати, що нею визначений вичерпний перелік форм реорганізації юросіб.
  3. Приєднання юридичної особи, яке Об’єднана палата визнає формою реорганізації, також не призводить до припинення юридичної особи, до якої приєднується інша юрособа. Це означає, що ні виникнення, ні припинення юридичних осіб самі по собі не є визначальними загальними ознаками для всіх форм реорганізації. Вони визначають фактичний процес, відповідний тій чи іншій встановленій законом формі реорганізації.

Необхідною та достатньою характерною ознакою реорганізації є саме перехід майна, прав та обов’язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступників. Припинення юридичної особи чи осіб, що реорганізуються, визначальною ознакою реорганізації не є.

Виділ має цю ознаку, що прямо передбачено ст. 109 ЦКУ.

Особливістю виділу порівняно з іншими формами реорганізації є те, що реорганізована юридична особа (правопопередник) продовжує своє існування як така – відбувається лише зміна складу її майна, прав та обов’язків. Саме ця особливість спричинила відносно окреме регулювання процедури виділу в ЦКУ – йому присвячена окрема стаття (ст.109). Однак правова природа та наслідки виділу є ідентичними з іншими чотирма формами реорганізації.

Так, статті 106-109 ЦКУ, які присвячені регулюванню злиття, приєднання, поділу, перетворення та виділу, вибудувані одна за одною у логічній послідовності. При цьому ознака правонаступництва як результату реорганізації вказана законодавцем як щодо злиття, приєднання, поділу, перетворення, так і відносно виділу.

Отже, у Об’єднаної палати ВС були відсутні підстави не відносити виділ до форм реорганізації.

  1. Таким чином, не можна вважати, що права та обов’язки юридичної особи – орендаря за договором оренди землі не можуть бути передані нею за розподільчим балансом іншій юридичній особі, яка створюється в порядку виділу з такої юридичної особи – орендаря. Це узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 32 Закону № 161, а тому виділ не є підставою для зміни умов або припинення договору оренди землі, якщо інше не передбачено таким договором.

Рекомендації реорганізованим орендарям

Та допоки законодавець чітко та однозначно не врегулює це питання, або ж аналізовану позицію Об’єднаної палати ВС не змінить позиція Великої Палати Верховного Суду, орендарям не варто ігнорувати висновки постанови від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та низки послідуючих постанов, які вже встиг прийняти Верховний Суд. Адже за допомогою їх аргументації орендодавці (самостійно чи за підтримки конкурентів орендаря) отримали ще один дієвий механізм для розірвання договорів оренди землі з реорганізованим орендарем.

Тож з метою мінімізації ризиків такого розірвання радимо орендарям вчинити наступні дії:

  1. Укласти між первісним орендарем, юрособою, яку виділено з його складу, та орендодавцем земельної ділянки трьохсторонній договір про заміну сторони орендаря. Тоді згода орендодавця на перехід до правонаступника орендаря прав та обов’язків за договором оренди землі буде зафіксована у такому трьохсторонньому договорі, а відтак і підстава для розірвання договору оренди землі відпаде.
  2. Якщо з будь-яких причин укласти договори зі всіма орендодавцями не вдасться, можна здійснити «зворотну» реорганізацію (наприклад, шляхом приєднання юрособи, яка виділилась, до первісного орендаря за договором оренди землі). У такому разі коло замкнеться і права та обов’язки за договорами оренди повернуться до первісного орендаря.
  3. У майбутніх договорах оренди земельної ділянки (а по можливості – і в діючих) закріплювати умову такого змісту: «перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи – орендаря, перехід у результаті виділу за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи – орендаря до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб, не є підставою для зміни умов або припинення договору».
  4. За необхідності використання можливостей ч. 4 ст. 32 Закону № 161 застосовувати процедуру поділу юросіб замість виділення. Адже поділ визнається Об’єднаною палатою ВС як форма реорганізації юросіб, а тому і ч. 4 ст. 32 Закону № 161 працює.

[1] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91786723

[2] Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV.

[3] Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

[4] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88337602

[5] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89130925

[6] http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91786723

Автор: Ірина Висіцька, Партнер, адвокат Адвокатської фірми “Єфімов та партнери”