Грошова допомога за загиблого військовослужбовця

ВИСНОВОК НАУКОВО-ПРАВОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

стосовно права дітей, які досягли повноліття на призначення та отримання одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця

І. Зміст запиту

До Єфімова Олександра Миколайовича, доцента, доктора філософії права (кандидата юридичних наук), доцента кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, звернулась ХХХ (місце проживання: ХХХ) із запитом про проведення науково-правової експертизи стосовно права дітей, які досягли повноліття на призначення та отримання одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Передумовою звернення стали наступні обставини:

10.09.2022, захищаючи Батьківщину, трагічно загинула військовослужбовець ЗСУ, ХХХ.

У зв’язку з цим, її донька, ХХХ звернулась із відповідною заявою до ХХХХ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ХХХ області для отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 грн, однак отримала відмову з посиланням на те, що не входить до категорії осіб, які мають право на отримання такої допомоги згідно зі ст.ст. 16, 16Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.

 

На вирішення поставлено наступне запитання:

Чи підпадає під дію положень ст.ст. 16, 16Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ можливість отримання одноразової допомоги, внаслідок смерті військовослужбовця ЗСУ, померлої захищаючи Батьківщину, мною, як особою, яка являється повнолітньою та такою, що не має (не мала) сім’ї донькою померлої? При цьому, прошу зазначити про можливість застосування в даній ситуації норми ст.ст. 16, 16Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції до внесення змін Закону № 2489-ІХ від 29.07.2022.

 

ІІ. Юридичні підстави проведення науково-правової експертизи

1) Атестат доцента ДЦ № 046372, виданий Єфімову Олександру Миколайовичу на підставі рішення Атестаційної колегії від 25.02.2016 р., (протокол № 1/02-Д);

2) Диплом кандидата юридичних наук ДК № 034635, виданий Єфімову Олександру Миколайовичу на підставі рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 08.06.2006 р. (протокол № 37-06/6);

3) Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 р. № 51/95-ВР;

4) Наказ Міністерства освіти і науки України від 12.01.2004 р. № 12 «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи».

 

ІІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

  • Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.
  • Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-IІІ.
  • Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.
  • Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI.
  • Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII.
  • Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
  • Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № 995_004.
  • Постанова Верховного суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104942716.
  • Ухвала Конституційного Суду України від 09.07.1998 N 8-уп/98. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008u710-98#Text.
  • Беляневич О.А. Поняття легітимних очікувань та проблеми його застосування судами України. Приватне право і підприємництво. 2016. Вип. 16. С. 41–45.
  • Погребняк С.П. Вимоги до нормативно-правових актів, які випливають з принципу правової визначеності. Вісник АПНУ. 2005. № 3(42). С. 42–53.
  • Магрело М. Концепт «законних очікувань» і принцип юридичної визначеності:причинно-наслідковий чи симбіотичний зв’язок? / М. Магрело // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2013. – № 3. – С. 127–135.
  • Хворостянкіна А. В. Дефініції в законодавчих текстах: питання теорії. [Електрон. ресурс] / А. В. Хворостянкіна. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/6669.
  • Матвєєва Ю.І. Поняття та розуміння принципу правової визначеності. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2017. Т. 200. С. 93–97.
  • Право Європейського Союзу : підруч. / за ред. В. І. Муравйова. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 704 с.
  • Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М. І. Козюбри. Київ : Ваіте, 2016. 392 с.

 

  1. Результати науково-правового експертного дослідження

Це науково-правове експертне дослідження здійснено за наступним алгоритмом:

  1. Додержання принципу недискримінації та рівності перед законом осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
  2. Вплив принципу правової визначеності та його складової – легітимних очікувань на можливість отримання дитиною, яка досягла повноліття одноразової грошової допомоги.

 

  1. Додержання принципу недискримінації та рівності перед законом осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги

За приписами ст. 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – одноразова грошова допомога), – гарантована державою виплатащо здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Так, ст. 161 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдругедіти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Варто відразу зазначити, що цей Закон доповнено ст. 16згідно із Законом № 5040-VI від 04.07.2012; текст ст. 161 в редакції Закону № 2489-IX від 29.07.2022.

Попередня редакція ст. 16ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виглядала так:

«У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім’ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста.

Члени сім’ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці – відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, членами сім’ї є особи, які спільно живуть, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Тобто членами сім’ї можуть бути батьки, чоловік, дружина, діти, брат, сестра, бабуся, дідусь, будь-який інший родич або особа, не пов’язана родинними зв’язками, якщо вони жили із загиблим та вели спільний побут.

ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який є спеціальним у спірних правовідносинах, визначення «члена сім’ї» не містить.

Внесені зміни до ст. 16ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» значно обмежили і звузили коло осіб, які вважаються членами сім’ї військовослужбовців та мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі таких військовослужбовців.

За юридичною позицією Конституційного Суду України з прийняттям нормативно-правового акта в новій редакції втрачають чинність норми акта в попередній редакції (Ухвала від 9 липня 1998 року № 6-уп/98).

Отже, в даній ситуації відсутня можливість застосувати норми ст.ст. 16, 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції до внесення змін Закону № 2489-ІХ від 29.07.2022.

 

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 101 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зокрема належать сім’ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов’язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також сім’ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

До членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать:

батьки;

один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

діти, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;

утриманці загиблого (померлого), яким у зв’язку з цим виплачується пенсія (ч. 4 ст. 101 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Відтак, у ч. 7 ст. 15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» закріплено, що членам сімей осіб, зазначених в абзацах четвертому – восьмому пункту 1 статті 101 цього Закону, за рахунок коштів державного бюджету призначається і виплачується одноразова грошова допомога у зв’язку із загибеллю (смертю) члена сім’ї у розмірі, визначеному підпунктом «а» пункту 1 статті 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Якщо особа у зв’язку із загибеллю (смертю) члена сім’ї одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією частиною, та одноразової грошової допомоги відповідно до інших законів України, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю (смертю) члена сім’ї (військовослужбовця) передбачено ст. 161 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ст. 15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Однак, згадані Закони мають відмінність серед наведених категорій осіб (членів сім’ї), які мають право на призначення та отримання такої допомоги. За одним із них, це – діти, які не досягли повноліття, за іншим – діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.

При цьому, одним із елементів верховенства права, що гарантується статтею 8 Конституції України, є недискримінація та рівність перед законом.

У ст. 6 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» закріплено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

Заборона дискримінації гарантується й Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до ст. 14 якої «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

Відтак, дискримінацією є порушення принципу рівності, який можна сформулювати так: застосування різного поводження щодо осіб, які перебувають в однаковому становищі, без об’єктивного та розумного обґрунтування, при цьому різниця у поводженні не переслідує легітимну мету, або різниця у поводженні не є пропорційною поставленій меті; єдиною підставою різниці є особистісна характеристика (або сукупність таких характеристик); при користуванні ними конвенційними правами (ст. 14) або будь-якими правами, передбаченими національним законом (ст. 1 Протоколу № 12).

В контексті заборони дискримінації при розгляді справ необхідно зважати на презумпцію відповідальності держави за порушення принципу рівності кожного, який лежить в основі заборони дискримінації. При цьому слід розрізняти позитивні зобов’язання держави, які зобов’язують вчиняти певні дії для забезпечення рівності всіх перед законом, і негативні зобов’язання держави щодо захисту від дискримінації, що означає обов’язок утримуватися від порушення цього принципу.

Тобто, має місце ситуація, коли за наявності двох дітей, одна має можливість отримати одноразову грошову допомоги у разі смерті (загибелі) матері-військовослужбовця, а інша – ні. І це тільки тому, що досягнула повноліття. Або ж інший з подружжя (чоловік чи дружина загиблого) вправі отримати одноразову грошову допомогу незалежно від віку, а дитина загиблого таке право втрачає з досягненням повноліття.

Прийняті зміни породжують правову нерівність. Таким способом, Держава значно обмежила та звузила коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а також зняла частину раніше взятих на себе обов’язків щодо виплати такої останнім.

 

  1. Вплив принципу правової визначеності та його складової – легітимних очікувань на можливість отримання дитиною, яка досягла повноліття одноразової грошової допомоги

Згідно з міркуваннями О.В. Беляневич, ідея передбачуваності (очікуваності) суб’єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки відповідає існуючим у суспільстві нормативним приписам й утворює основу принципу правової визначеності [10, c. 41].

Також як вказує О.В. Безух, однією з вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності: норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях [10, с. 42].

Відповідно до тверджень С.П. Погребняка, згідно із принципом правової визначеності люди повинні мати змогу планувати свої дії з упевненістю, що знають про їхні правові наслідки завдяки тому, що правові акти мають заздалегідь оприлюднюватися, діяти на майбутнє, бути ясними, простими, точними, чіткими і несуперечливими, що створює певну передбачуваністьяка збільшує автономію особи щодо держави і, врешті-решт, забезпечує її свободу [11, c. 43].

Вступаючи в ряди ЗСУ та беручи участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України особа розраховує на державні гарантії, які передбачені у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей. Вона повинна мати змогу планувати свої дії, проаналізувавши всі можливі результати розвитку подій.

Можливість скористатися відповідними державними гарантіями повинна передбачувано діяти на майбутнє і не може бути фактично скасована у зв’язку зі зміною спеціального законодавства.

Захищаючи Батьківщину, військовослужбовець може, зокрема розраховувати на те, що у разі його смерті, діти отримають одноразову грошову допомогу.

Найчастіше правова визначеність розглядається як елемент верховенства права і розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimateexpectations) – право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства [12, с. 127–135; 7, с. 153; 8, с. 139; 9, с. 53; 10, с. 41].

Тобто, у нашому випадку перша концепція розкривається у тому, що повинна бути дотримана непорушність і нескасовуваність законного права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги членам сімї загиблого військовослужбовця.

В. Муравйов пов’язує принцип правової визначеності з передбачуваністю застосування права в конкретній ситуації. До його змісту він, серед іншого включає виправдані очікування, що передбачає можливість внесення змін до правових актів після попереднього оповіщення тих, кому нові правила адресовані; ясність і зрозумілість права для тих, кого воно стосується [15, с. 60].

Фактично передбачуваність та виправдані очікування через попереднє оповіщення про внесення змін до правових актів (у конкретній ситуації –фактичне внесення змін до ст. 16ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дозволяє тільки батькам, одному із подружжя, який не одружився вдругедітям, які не досягли повноліття, утриманцям загиблого (померлого) отримати одноразову грошову допомогу) означають, що до початку виконання свого військового обов’язку особа повинна «бачити» державні гарантії, які передбачені чинним законодавством. Тобто про зміни до правового акту, зокрема ст. 16ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що тягнуть за собою втрату права повнолітньої дитини на отримання одноразової грошової допомоги, особа повинна дізнатись завчасно, а не після відмови в реалізації такого права.

Іншими словами, однією з причин, які вплинули на рішення особи вступити до лав ЗСУ чи в інший спосіб захищати Державу, є впевненість у тому, що у разі настання летальних наслідків Держава попіклується про дітей, незалежно від досягнення ними повноліття. Усунення такої причини внаслідок зміни законодавства порушує принцип правової визначеності та її складової – легітимних очікувань.

Ф. Гаєк вказує, що верховенство права – це вимога того, щоб державна влада в усіх своїх діях була пов’язана правилами, які зафіксовані й оголошені заздалегідь, – такими правилами, які уможливлюють передбачення з усією вірогідністю і явною визначеністю, як влада використовуватиме свої примусові заходи за певних обставин [14, с. 95].

Також ЄСПЛ констатує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (рішення у справі «Дія-97» проти України (п. 47); «Олександр Волков проти України» (п. 143).

О.В. Безух додає, що характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб’єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Ольссон проти Швеції №1» (Olsson v. Sweden №1) від 24.03.1988 (заява №10465/83) та «Санді Таймс», норма національного закону не може розглядатися як правоякщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки (п. 61) [16, с. 369].

А. Хворостянкіна вказує, що для ефективної реалізації особою своїх прав та виконання обов’язків важливою є можливість передбачення нею правових наслідків своїх дій. Цьому сприяє однозначне та відносно стійке значення понять, які використовуються в законодавстві, що також може бути досягнуто за допомогою правових дефініцій [13].

Особа (військовослужбовець) повинна передбачати, що її діти будуть мати можливість та рівні права на отримання державних гарантій, які передбачені для членів сімей військовослужбовців. І зміна цих правил після того, як особа їх врахувала при прийнятті відповідного рішення – вступити до лав ЗСУ – позбавляє таку особу та її дітей вказаної можливості, що однозначно свідчить про порушення принципу правової визначеності та її складової – легітимних очікувань.

До таких гарантій відноситься і одноразова грошова допомога.

Інакше не можна вести мову про ефективну реалізацію власних прав, якими особа наділена відповідно до закону, тим більше у ситуації, коли таке наявність такого права вплинула на свідоме рішення особи.

 

До того ж, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

 

Враховуючи викладене слід дійти висновків:

До спірних правовідносин варто застосовувати закон, що діяв на момент їх виникнення. Отже, наразі не має можливості застосувати норми ст.ст. 16, 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції до внесення змін Закону № 2489-ІХ від 29.07.2022.

Положення ст.ст. 16, 16Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ носять дискримінаційний характер та не відповідають Конституції України, а тому не підлягають застосуванню.

Дитина, яка досягла повноліття має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця в розумінні ст. 101 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та не втрачає його у зв’язку зі зміною вказаного Закону (Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») в бік обмеження такого права, якщо таке обмеження відбулося після прийняття особою (військовослужбовцем) рішення, спричиненого у тому числі й наявністю такого права.

 

Олександр ЄФІМОВ 

26 вересня 2022 року