Опубліковано на порталі «ЛІГА:ЗАКОН»
Однією із судових практик, яка найбільш привертає увагу суспільства, є розгляд справ про корупційні правопорушення. Викликано це тим, що корупція наносить істотну шкоду суспільству і державі, може призводити до зростання соціальної нерівності та зниження суспільної моралі. Враховуючи те, що наша держава обрала європейський шлях розвитку, питання боротьби з корупцією займатиме все більше уваги, зокрема правоохоронних органів та судової гілки влади.
Вже зараз судова практика по справам по корупційні правопорушення є досить значною, і в подальшому її сегмент і значення для сфери правозастосування буде тільки зростати. Так як держава приділяє досить велику увагу антикорупційній політиці, а також те, що зазвичай саме у справах вищевказаної категорії приймають участь одні з найбільш фахових юристів, існує велика вірогідність, що саме у цих судових справах будуть формуватися нові підходи до правозастосування та правові висновки.
Детально зупинимося на останній практиці Верховного Суду у справах про корупційні правопорушення.
- Недотримання строку, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК України, не є безумовною підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі таких процесуальних дій і рішень прокурора (Постанова Верховного Суду від 21.11.2022 по справі № 991/492/19).
У справі № 991/492/19 Верховний Суд залишив без зміни вирок Вищого антикорупційного суду від 15.06.2020 та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01.02.2022, а касаційну скаргу з доповненнями захисника – без задоволення.
За вироком Вищого антикорупційного суду від 15.06.2020 особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 3692 КК України.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 01.02.2022 частково задовольнила апеляційну скаргу захисника, змінила вирок та виключила з його мотивувальної частини посилання суду на певні докази.
Верховний Суд прийшов до висновку про те, що пирішуючи питання про допустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і процесуальних рішень, що були здійснені, прийняті прокурором, який є процесуальним керівником, з порушенням строку передачі матеріалів до органу досудового розслідування, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК України ст. 214 КПК України, суд повинен врахувати тривалість такого порушення, обсяг і характер вчинених дій і прийнятих рішень. Недотримання строку, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК України, не є безумовною підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі таких процесуальних дій і рішень прокурора.
- При новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання (Постанова Верховного Суду від 10.11.2022 по справі № 206/4419/17).
У справі № 206/4419/17 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, ухвалу Дніпровського апеляційного суду стосовно виправданого скасував та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За вироком суду першої інстанції особу визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 3692 КК України 369-2 КК України. Ухвалою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині зазначення підстави виправдання змінено.
За результатами розгляду справи Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, ч. 2 ст. 416 КПК України він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.
- Закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення осіб від кримінальної відповідальності (Постанова Верховного Суду від 26.10.2022 по справі № 552/5697/15-к).
У справі № 552/5697/15-к Верховний Суд задовольнив частково касаційні скарги захисника та прокурора, скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вироком суду першої інстанції одну особу визнано винуватою за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 190 КК України, іншу особу визнано винуватою за ч. 2 ст. 190 КК України та виправдано за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України.
За результатами розгляду справи Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Нероз`яснення судом першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК України зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
- Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину (Постанова Верховного Суду від 21.09.2022 по справі № 360/421/19).
У справі № 360/421/19 Верховний Суд залишив без змін вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Вироком Вищого антикорупційного суду особу визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано. Цим же вироком особу визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вироком скасувала вирок Вищого антикорупційного суду від 09.07.2021 в частині визнання особи винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено особу від кримінальної відповідальності. Цим же вироком скасуваний вирок Вищого антикорупційного суду в частині визнання особи невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та ухвалено свій, яким визнано її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Верховний Суд приймаючи рішення зазначив, що для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
- Якщо у ході розгляду кримінального провадження у суді було задоволене повторне клопотання прокурора про розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, і розсекречено їх, то відповідні процесуальні документи як такі, що отримані стороною обвинувачення після передачі справи в суд, повинні бути відкриті згідно з ч. 11 ст. 290 КПК України (Постанова Верховного Суду від 21.09.2022 по справі № 516/32/17).
У справі № 516/32/17 Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком суду першої інстанції особу визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, який суд апеляційної інстанції залишив без змін.
Верховний Суд зазначив наступні висновки.
Системний аналіз положень Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генпрокуратури України, МВС України, СБ України, Адміністрації держприкордонслужби України, Мінфіну України, Мін`юсту України від 16 листопада 2012 року №114/1042/516/1199/936/1687/5, зокрема Розділу V, дає підстави стверджувати, що прокурор не є самостійним суб`єктом розсекречення матеріалів. Він зобов`язаний звернутися з відповідним клопотанням до експертної комісії з питань таємниць, яка й приймає рішення про розсекречення.
На противагу обов`язку сторони обвинувачення до моменту направлення обвинувального акта до суду розкрити всі докази, пов`язані зі справою, шляхом надання доступу до матеріалів справи, може виникнути ситуація, за якої надання певних матеріалів на цій стадії є неможливим з огляду на державні інтереси щодо збереження певної інформації у таємниці.
Докази у вигляді результатів НСРД повинні бути відкриті стороні захисту у порядку, визначеному ст. 290 КПК України, однак процесуальні документи, в тому числі ухвали слідчого судді, про дозвіл на проведення НСРД у виключних випадках можуть бути надані й під час розгляду справи в суді.
Якщо відповідні документи будуть надані суду, що розглядає кримінальне провадження, суд на основі оцінки доказів у їх сукупності, а також з урахуванням процесуальних підстав для проведення НСРД, та з урахуванням позицій сторін, в тому числі – позиції сторони захисту, може прийняти рішення про їх допустимість.
- У разі наявності, на думку суду, за матеріалами кримінального провадження ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, суд має спочатку перевірити це в судовому засіданні шляхом безпосереднього дослідження відповідних доказів (Постанова Верховного Суду від 09.11.2022 по справі № 149/745/14).
У справі № 149/745/14 Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, скасував у частині ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За вироком місцевого суду особа визнана невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 364 КК України, який залишено без змін апеляційним судом.
Верховний Суд прийшов до висновку, що для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним – наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
Для встановлення факту провокації злочину визначальним є з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад ініціатива в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
Таким чином, у разі наявності, на думку суду, за матеріалами кримінального провадження ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, суд має перевірити це в судовому засіданні шляхом безпосереднього дослідження відповідних доказів і лише після цього дійти висновку щодо наявності (відсутності) факту провокації і, як наслідок, щодо належності, допустимості та достатності доказів, наявних у справі, для ухвалення відповідного процесуального рішення.
- Зміст доказів, не відкритих стороною обвинувачення відповідно до ст. 290 КПК України, може використовуватися для спростування версії сторони обвинувачення (Постанова Верховного Суду від 05.10.2022 по справі № 346/553/15-к).
У справі № 346/553/15-к Верховний Суд Касаційну залишив без задоволення скаргу прокурора, а ухвалу апеляційного суду – без зміни.
За вироком місцевого суду особу визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 368, ч. 2 ст. 307 КК України, який залишено без змін апеляційним судом.
За результатом розгляду справи Верховний Суд зазначив, що за приписами статей 86, 87 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Разом з тим в силу положень ч. 3 ст. 62 Конституції України і ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Водночас у ч. 12 ст. 290 КПК України йдеться про правові наслідки невідкриття стороною матеріалів відповідно до положень цієї статті, за якими суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Системне тлумачення зазначених норм дає підстави для висновку, що відомості з доказів, не відкритих стороною обвинувачення відповідно до ст. 290 КПК України, не можуть бути на цій підставі допущені судом як докази винуватості, проте їх зміст може використовуватися для спростування версії сторони обвинувачення. Позбавлення сторони захисту такого права призводить до покладення на неї негативних наслідків недотримання положень кримінального процесуального закону, допущених стороною обвинувачення щодо доказів, які виправдовують особу.
Висновки
За результатами вивчення вищевказаної судової практики Верховного Суду можна підсумувати, що суд досить ретельно розбирається у кожній справі, що призводить до появи нових правових висновків та підходів до праворозуміння певних правових норм.
Також, проявляється тенденція до збільшення кількості виправдувальних вироків по справам цієї категорії, які залишаються без змін.
Автор: Сергій Кишкань, Старший Партнер, адвокат Адвокатської фірми “Єфімов та партнери”