Укладення сільгоспвиробником договору про реалізацію інвестиційного проекту: що з ЄП

Опубліковано в експертно-правовій системі “Експертус: Головбух”  

Питання:

Сільгоспвиробник, платник єдиного податку 4 групи, має намір укласти договір з іншим сільгоспвиробником про реалізацію інвестиційного проєкту. Сільгоспвиробник-інвестор вирощує продукцію на земельних ділянках, що належать виробнику-учаснику. Чи не втратить підприємство-інвестор статус платника 4 групи при такому договорі? 

Тобто у клієнта питання чи не втратить він статус єдиноплатника 4 групи

 Уточнюю питання. Підприємство-Інвестор отримує права користування земельними ділянками Підприємства-Учасника. Учасник не хоче (чи не може) підписувати договір суборенди земельних ділянок.

2.1. Інвестор здійснює інвестиційну діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать Учаснику на праві оренди.

З дати початку строку дії інвестиційної програми Інвестор отримує право користування вказаними земельними ділянками в повному обсязі, в тому числі з метою сільськогосподарського товарного виробництва.

3. Обов’язки Інвестора.

3.1. Виконувати інвестиційну діяльність, залучаючи матеріальні вкладення в обсязі, самостійно визначеному Інвестором, шляхом здійснення товарного сільськогосподарського виробництва на землях, що є об’єктом інвестиційної програми.

5.1. Сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті інвестиційної діяльності, що є предметом Договору, належать в повному обсязі Інвестору як господарюючому суб’єкту, що здійснює вирощування сільгоспкультур на землях, що є об’єктом інвестиційної програми.

6.1. Інвестор зобов’язується здійснити Учаснику інвестиційну виплату за весь період дії Інвестиційної програми в розмірі…

Відповідь:

Згідно з абз.«а» пп.4 п.291.4 ст.291 ПК України платниками єдиного податку, що складають четверту групу є сільськогосподарські товаровиробники – юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Відповідно до пп.298.8.1 п.298.8 ст.298 ПК України сільськогосподарські товаровиробники для переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку разом з податковою звітністю подають не пізніше 20 лютого поточного року до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок, зокрема, розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва (юридичні особи).

Реєстрація платника єдиного податку може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема, якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва юридичної особи платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків (за пп.4 п.299.10 ст.299 ПК України).

Сільськогосподарською продукцією (сільськогосподарськими товарами) – є продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання (згідно з пп.14.1.234 п. 14.1 ст.14 ПК України).

За пп.14.1.262 п.14.1 ст.14 ПК України часткою сільськогосподарського товаровиробництва є питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку

На підставі абз.1 пп.298.8.3 п.298.8 ст.298 ПК України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, отримані від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

Окрім того, згідно з ІПК ДПС у Запорізькій області від 22.09.2021 №3503/ІПК/08-01–04-02-14 до п.1.1 форми розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва включають доходи, які отримані від реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому у користування, а також від реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті. Інші види доходів від операційної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій включають до загальної суми доходу сільськогосподарського товаровиробника.

Тобто основною умовою перебування в статусі платника єдиного податку четвертої групи для юридичної особи є наявність частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі, як мінімум, 75 відсотків. Тож, якщо доходи отримані сільськогосподарським товаровиробником не є сільськогосподарськими доходами і, відповідно, зменшують частку сільськогосподарського товаровиробництва – вони можуть спричинити анулювання реєстрації платника єдиного податку четвертої групи.

З огляду на аналізовану ситуацію, варто звернути увагу на унормування відносин між Підприємством-Інвестором та Підприємством-Учасником щодо використання земельних ділянок.

У розділі ІІІ ЗК України перераховано перелік речових прав на земельну ділянку, що є вичерпним. Це право власності на землю (глава 14 ЗК України), право користування землею (глава 15 ЗК України), право земельного сервітуту (глава 16 ЗК України), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови – емфітевзис та суперфіцій (глава 161 ЗК України). ЗК України не передбачає інших видів речових прав на земельну ділянку, зокрема на користування нею.

Згідно зі ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. А за ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Сторони також можуть вирішити питання користування земельною ділянкою шляхом укладення договору оренди, договору позички тощо. Ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, зокрема, таким є право оренди земельної ділянки та інші речові права відповідно до положень законодавства.

Однак, ні ЗК України, ні вищезгаданий Закон не передбачають урегулювання прав щодо користування земельною ділянкою, що виникає на підставі договору про реалізацію інвестиційного проєкту.

На підставі правових висновків, які сформував Верховний Суд, зокрема у постановах від 13.10.2020 у справі №917/32/17, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19 тощо: зміст глави 15, ст.ст.120, 125 ЗК України та положення ст.1212 ЦК України вказує, що. до моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Тобто, використання земельної ділянки без належного оформлення – свідчить про порушення норм земельного законодавства за ст. 211 ЗК України. А тому сторонам перед укладенням договору про реалізацію інвестиційного проєкту, необхідно врегулювати правовідносини щодо використання земельної ділянки, одного з сільгоспвиробників, відповідно до положень земельного законодавства.

Водночас, згідно з ІПК ДПС у Запорізькій області від 22.09.2021 №3503/ІПК/08-01–04-02-14, що була здійснена щодо подібної аналізованій ситуації, п.2921.1 ст.2921 ПК Українипередбачає, що об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власностісільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, зокрема на умовах оренди.

У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок, яку особа надає для підтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи, зазначають дані про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, зокрема про кожний договір оренди земельної частки (паю) (за пп.298.8.1 п. 298.8 ст. 298 ПК України).

Як бачимо, податкові органи вважають, що правовідносин щодо користування земельною ділянкою, які виникають за укладеним договором про реалізацію інвестиційного проєкту є платним строковим користуванням земельною ділянкою, а тому мають бути оформлені за правилами договору оренди землі.

Отже, підставою для втрати статусу платника єдиного податку четвертої групи для сільськогосподарського товаровиробника є зменшення частки сільськогосподарського товаровиробництва (менше 75 відсотків) через відсутність (чи недостатність)сільськогосподарських доходів. Адже доходи від сільськогосподарської продукції, що отримана з земельних ділянок, якими особа користується на підставі договору про реалізацію інвестиційного проєкту, без належного оформлення речових прав на землю за положеннями земельного законодавства – податкові органи не будуть вважати сільськогосподарськими.

А тому Підприємство-Інвестор для захисту себе від втрати статусу платника єдиного податку четвертої групи має оформити з Підприємством-Учасником відносини щодо користування земельними ділянками відповідно до вимог ЗК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже положення інвестиційного договору де-факто хоч і можуть свідчити про виникнення відносин подібних до відносин оренди землі, але де-юре не є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку відповідно до ЗК України.

Вікторія Шелест, юристка