Податкові наслідки знання цивільного законодавства

Вітаю,

раніше, коли позичальник «домовлявся» з банком про відступне, то таку домовленість банкіри оформляли як прощення боргу. Наприклад, позичальник був винен банку 1 100 000 грн за кредитним договором, він сплачував банку 100 000, а 1 000 000 банк йому «прощав».

Банк повідомляв податківців про те, що стосовно частини боргу відбулося прощення, а податківці «чесно» нараховували позичальнику ПДФО 180 тис грн і ВЗ 15 тис грн і «радісно» повідомляли позичальнику, що той винен ще й державі.

Про те, що це насправді є не прощенням боргу, а відступним я писав тут: http://yefimov.com.ua/?p=454. Та податківці тим не дуже переймалися і упевнено нараховували зазначені податки.

Коли позичальники і банки зрозуміли неефективність такого відступного, то, поміркувавши трохи, почали залишок непогашеного боргу продавати «друзям» позичальника. Таким чином, припинення зобов’язання формально не відбувалося, а отже не відбувалося й прощення, а отже й не було підстав нараховувати ПДФО і ВЗ.

Та от податківцям це стало не до вподоби і вони почали продавцям (фінансовим компаніям, через які такий продаж боргу часто відбувався), нараховувати завищення витрат з придбання таких боргів, посилаючись на те, що не можна фізичним особам продавати право вимоги за кредитним договором. І Верховний Суд з податківцями у цьому чомусь погодився (див. стор.2 Моніторингу від сьогодні).

Фізичних осіб поки що не чіпають, але чи то надовго?

Як гадаєте, коли податківці визнають, що фізична особа, яка «неправомірно» придбала право вимоги за кредитним договором має щось сплатити до бюджету?

А якщо, перш ніж продати право вимоги боргу за кредитним договором фізичній особі, фінансова компанія і позичальник укладуть договір позики, за яким фінансова компанія надасть позику позичальнику за кредитним договором, а цей позичальник цією позикою погасить кредит, то право вимоги за кредитним договором припинить своє існування. Залишиться право вимоги за позикою, у тому ж розмірі, що й за кредитними договором, але з іншою правовою природою.

І от якщо тепер фінансова компанія продасть іншій фізичній особі право вимоги за договором позики, то це вже не буде суперечити чинному законодавству. Та й практики судової стосовно того, що надання позики не є фінансовою послугою, достатньо.

Як гадаєте, допоможе таке застосування цивільного права уникнути ризиків?

Замовте нашу консультацію в один клік. Вам сподобається, як ми консультуємо.

Oleksandr YEFIMOV,
Senior Partner, Doctor of Philosophy in Law, associate professor, lawyer, member of the Scientific Advisory Council of the Supreme Court

Підписатись на Моніторинг