КНП та постанова №1139

EXPERTUS. Головбух

Питання: постанова КМУ від 20.10.2023 року №1139 була оприлюднена 03.11.2023. Вона внесла зміни у фінансування КНП на окупованій території, а саме було припинено фінансування з 01.09.2023. Обговорення та попередження не було. Працівники відпрацювали вересень та жовтень. У нашому центрі були «залишки», тому виплатили за ці 2 місяці. В деяких центрах кошти були тільки за вересень заплатити заробітну плату.

Що робити керівнику? Який повинен був наказ? Я написала з 10.11.2023 тимчасове призупинення трудових договорів. На себе та головбуха не писала, бо річні звіти… Здамо звіти, і що далі? І ще я 2 місяці працюю без зарплати. Чи можу я звільнитись, коли є на КНП позов до суду від «Нафтогаз» за борг 2022 року?

Відповідь:

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо удосконалення реалізації програми медичних гарантій» від 20.10.2023 № 1139 визначено, зокрема, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям (відповідним військовим адміністраціям) доручено здійснювати контроль за нарахуванням заробітної плати медичним працівникам, ефективним використанням надходжень закладів охорони здоров’я комунальної форми власності, які розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, за винятком територій з визначеною датою завершення бойових дій, згідно з переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 р. № 309, та подавати щомісяця до 20 числа Національній службі здоров’я та Міністерству охорони здоровʼя інформацію щодо фонду оплати праці таких закладів охорони здоров’я за формою, визначеною Національною службою здоров’я.

Відповідно до п. 7 розділу 1 Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2023 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 р. № 1464 (далі – Порядок) НСЗУ оплачує медичні послуги, що включені до пакетів медичних послуг: наведених у главах 38 і 39 розділу II цього Порядку, надавачам медичних послуг протягом періоду розташування їх на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих територіях, які визначені наказом Мінреінтеграції, та протягом місяця, що настає за місяцем завершення бойових дій або тимчасової окупації.

Абзац 3 п. 13 розділу 1 Порядку сьогодні виглядає так: НСЗУ не укладає договори про надання медичних послуг, які віднесені до пакетів медичних послуг, зазначених у главах 1-37, 381 і 39 розділу II цього Порядку, із закладами охорони здоров’я незалежно від форми власності та фізичними особами – підприємцями, місця надання послуг яких на момент подачі пропозиції розташовані на тимчасово окупованій російською федерацією території України згідно з переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 р. № 309.

Сьогодні діє і глава 38 Порядку, відповідно до якої НСЗУ укладає договори за пакетом медичних послуг «Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги населенню, яке перебуває на тимчасово окупованій території» із надавачами медичних послуг комунальної форми власності (крім спеціалізованих стоматологічних закладів), які на момент подання пропозиції розташовані на тимчасово окупованій Російською Федерацією території згідно з переліком, визначеним наказом Мінреінтеграції. Втім, з 1 вересня 2023 р. до фактичної вартості зазначених медичних послуг за кожен місяць шляхом множення застосовується коефіцієнт 0.

Глава 381 Порядку передбачає, що НСЗУ укладає договори за пакетом медичних послуг «Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги» із надавачами медичних послуг комунальної форми власності (крім спеціалізованих стоматологічних закладів та центрів первинної медичної допомоги), місця надання послуг яких на момент подачі пропозиції розташовані виключно на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, за виключенням територій із визначеною датою завершення бойових дій, згідно з переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 р. № 309. Кошти, отримані закладами охорони здоров’я за цим пакетом медичних послуг, можуть бути використані виключно для виплати заробітної плати з нарахуваннями.

Як бачимо, КНП на тимчасово окупованій території не може розраховувати і на кошти для виплати заробітної плати.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

А постанови Кабміну належать до нормативно-правових актів.

Процесуальні кодекси містять положення про те, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Очевидно, що нова постанова Кабміну, м’яко кажучи, розроблялась без урахування положення Конституції України. Тому у разі будь-яких претензій до Вас як керівника щодо нецільового використання коштів можете апелювати цими положеннями.

Та й якщо деякі виплати здійснювались до прийняття нової постанови, то Ви діяли в межах закону. Звісно, якщо при цьому Ваші дії не суперечили статуту, трудовому договору (контракту) та іншим рішенням засновника.

А зараз про трудові відносини.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП встановлено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне положення містить і ст. 1 Закону України «Про оплату праці».

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічне положення містять ст. 97 та ст. 115 КЗпП.

Отже, право працівника на належну заробітну плату кореспондується з обов’язком роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.

За порушення строків виплати заробітної плати чи її виплату не в повному обсязі для роботодавців передбачена відповідальність.

Так, згідно з вимогами ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі – у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення .

При цьому, ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» закріплено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати.

У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дії, строк виплати заробітної плати може бути відстрочений до моменту відновлення діяльності підприємства.

Отже, якщо несвоєчасна виплата заробітної плати мала місце внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, то роботодавець звільняється від відповідальності за згадане порушення. При цьому, роботодавець не звільняється від обов’язку виплатити заробітну плату у повному обсязі після закінчення воєнного стану. Строк виплати заробітної плати працівникам може бути перенесений до відновлення діяльності підприємства.

Якщо у роботодавця немає можливості нараховувати та виплачувати працівникам зарплату, то у цьому випадку дозволено:

– тимчасово призупинити дію трудових договорів з працівниками;

– надати працівникам відпустку за власний рахунок (за заявою працівника).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

Із наведеної норми вбачається, що для призупинення дії трудового договору необхідна наявність двох умов:

1) роботодавець не може забезпечити працівника роботою;

2) працівник не може виконувати роботу.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов’язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків, умови відновлення дії трудового договору.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Під абсолютною неможливістю надання роботодавцем та виконання працівником роботи в контексті призупинення дії трудового договору, слід розуміти випадки неможливості забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва або майно роботодавця знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об’єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе у зв’язку з відсутністю можливостей для застосування такої форми організації праці або відсутністю на це його згоди, зокрема, з причин переміщення його з території, де ведуться активні бойові дії.

Враховуючи наведені положення, причини призупинення мають бути зумовлені саме військовою агресією рф проти України. У випадку трудового спору роботодавцю потрібно буде довести, що через війну він більше не мав можливості надавати працівнику роботу, або ж працівник не мав можливості роботу виконувати. Якщо ж підприємство не постраждало внаслідок бойових дій і продовжує функціонувати, а працівники мають можливість та бажання працювати, то призупинення дії трудових договорів навряд чи буде визнано законним. Принаймні, для територій, які НЕ окуповані.

Щодо відпустки без збереження заробітної плати слід зазначити, що така відпустка може надаватися будь-яким категоріям працівників на період дії воєнного стану на підставі заяви працівника на час, що не перевищує періоду воєнного стану.

Адже, згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».

Тож, рекомендуємо, у запитуваному випадку, розглянути саме цей варіант.

Зауважуємо, що право працівника на звільнення (навіть якщо цей працівник є керівником) не обмежується наявністю судових проваджень, як до підприємства, так і безпосередньо до керівника цього підприємства.

Проте, у разі протиправності Ваших дій, пов’язаних із виникненням заборгованості перед «Нафтогазом», до Вас можуть заявлятися вимоги матеріального характеру. Але це вже інша історія…

 

 

Наталія Брожко, Керівна Партнерка, адвокатеса Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»

Ірина Овдійчук, Старша Партнерка, адвокатеса Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»