Про звільнення у період тимчасової непрацездатності

• Ірина ОВДІЙЧУК,

Старша партнерка, адвокатка Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»

У статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є така норма: у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Наведеною нормою закону обмежується дія частини 4 статті 40 КЗпП, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Особливу увагу варто звернути на те, що таке звільнення відбувається за наявності законних підстав для звільнення працівника з ініціативи роботодавця (статті 40, 41 КЗпП), а не з підстав самої тимчасової непрацездатності або перебування працівника у відпустці.

Із зазначеного вбачається, що в обох випадках звільнення відбувається у перший робочий день працівника. Однак, прийняти рішення про звільнення та видати відповідний наказ роботодавець під час дії воєнного стану може навіть під час тимчасової непрацездатності або відпустки працівника.

Тобто, раніше наказ про звільнення потрібно було видавати в день, коли працівник виходив на роботу після хвороби чи відпустки.

Тепер наказ можна видавати під час хвороби чи відпустки, що спрощує управлінський процес і дозволяє роботодавцю планувати кадрові зміни заздалегідь.

Важливим також є те, що посада стає вакантною з першого робочого дня після завершення непрацездатності або відпустки працівника, що звільняється.

Адже, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія – вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Отже, якщо працівник відсутній у зв’язку із хворобою, відрядженням, відпусткою, посада, яку він займає, не є вакантною.

Окремо можна зазначити щодо виплат. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Днем звільнення вважається останній день роботи (п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58).

Тобто, всі належні виплати повинні бути виплачені працівнику у день звільнення (перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності або відпустки).

Зауважуємо, що законодавство не виключає можливості оформити трудові відносини за посадою, яка стане вакантною, приміром, через місяць.

Це означає, що роботодавець має право укласти трудовий договір з новим працівником у період тимчасової непрацездатності або відпустки працівника, якого звільняє.

Першим робочим днем нового працівника буде той день, з якого посада стане вакантною. Це обов’язково потрібно передбачити в умовах трудового договору.

При цьому, варто зважати на ризик нарахування податківцями з дати видачі наказу про прийняття на роботу до дати встановлення трудових відносин з працівником податку на доходи фізичних осіб і військового збору (з мінімальної заробітної плати).

Таким чином, перевага норми статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» полягає у можливості завчасного прийняття рішення про звільнення працівника.