Inernet-послуги агресору

Відповідь: Питання має два аспекти: перший – отримання виручки через міжнародну платіжну систему, другий надання послуг резидентам країни – агресорки.

 

Щодо отримання виручки через міжнародну платіжну систему

 

Для початку розглянемо дещо ускладнену ситуацію, коли оплату за послуги через міжнародну платіжну систему отримує платник єдиного податку.

Відповідно до п. 291.6 Податкового Кодексу України (далі — ПКУ) платники єдиного податку (ЄП) першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей). Наслідками порушення цього правила є:

По-перше, підвищена ставка податку з таких розрахунків. Відповідно до п.293.4. ПКУ до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж грошовий, застосовується ставка ЄП  в розмірі 15%.

По-друге,  Окреме відображення доходу, який отримано у негрошовій формі. Відповідно до пп. 296.5.5 ПКУ у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначений, здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, платники ЄП в податковій декларації додатково відображають окремо доходи, отримані від здійснення таких операцій.

По-третє, втрата статусу єдинника. Відповідно до пп. 298.2.3 ПКУ платники ЄП зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК, у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п. 291.6 ПКУ, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

 

З урахуванням динаміки розвитку платіжних технологій слід зазначити, що законодавець за ними не встигає, а отже виникає потреба тлумачити ті чи інші відносини з урахуванням «відсталого» від прогресу законодавства. Виникають деякі питання. Ну хоча б в частині визнання «грошовими» розрахунків через міжнародні платіжні системи. З цього приводу можна знайти багато протилежних точок зору, висловлених як консультантами з питань оподаткування, так і фахівцями ДПС України та НБУ.

 

Відповідно до ст. 1 Закону від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591) платіжна система – система для виконання платіжних операцій із формальними та стандартизованими домовленостями і загальними правилами щодо процесингу, клірингу та/або виконання розрахунків між учасниками платіжної системи.

Користувач платіжних послуг (далі – користувач) – фіз- особа або юрособа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей НБУ), а в разі надання послуг банком – клієнт банку.

Положеннями ст. 71 Закону № 1591 визначено, що виконання платіжних операцій в Україні може здійснюватися з використанням платіжних систем. В Україні можуть здійснювати діяльність внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи.

При цьому, міжнародна платіжна система – це платіжна система, в якій оператором платіжної системи є резидент або нерезидент та яка здійснює діяльність на території двох і більше держав, однією з яких є Україна, і забезпечує виконання платіжних операцій у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї держави до іншої (ч. 3 ст. 71 Закону № 1591).

Суб’єктами правових відносин у платіжній системі є оператор платіжної системи, розрахунковий банк (розрахункові банки), технологічний оператор (технологічні оператори), учасники платіжної системи та користувачі (ч. 6 ст.71 Закону № 1591).

Підприємець (фізична чи юридична особа), як зареєстрований користувач міжнародної платіжної системи, не є власником банківського рахунку, а є лише користувачем системи з доступом до спеціальних віртуальних реквізитів (так званого електронного гаманця). З електронного гаманця можна «вивести» електронні гроші у вигляді коштів на свій рахунок у банку.

Чинне законодавство, включаючи Закон від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473) не містить заборони щодо отримання користувачами платіжних систем коштів у іноземній валюті. Система оподаткування у цьому випадку також не є критерієм наявності чи відсутності такої заборони.

 

Як повідомляється на сайті НБУ (https://bank.gov.ua/ua/payments/sep), Національний банк України створив державну Систему електронних платежів – СЕП – для забезпечення розрахунків банків та їхніх клієнтів у гривні в межах України. Національний банк є оператором платіжної системи та розрахунковим банком СЕП. Отже, отримання підприємцем оплати через СЕП НБУ юридично є аналогічним отриманню таких коштів через будь-яку іншу платіжну систему, включаючи платіжну систему Wayforpay.

 

Пунктом 292.5 ПКУ визначено, що дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом НБУ на дату отримання такого доходу.

При цьому, у п. 292.6 ПКУ закріплено, що датою отримання доходу платника ЄП є дата надходження коштів платнику ЄП  у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

У наведеній нормі не йдеться про отримання (зарахування) коштів саме на рахунок в банку, а йдеться про надходження коштів платнику ЄП.

І тут варто пригадати нові правила щодо електронних грошей, зокрема, закріплені й у ПКУ.

 

Закон № 1591 увів в офіційний обіг поняття електронних грошей, та пов’язаних з ним інших інструментів. Відповідно до цього Закону електронні гроші – одиниці вартості, що зберігаються в електронному вигляді, випущені емітентом електронних грошей для виконання платіжних операцій (у тому числі з використанням наперед оплачених платіжних карток багатоцільового використання), які приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж їх емітент, та є грошовим зобов’язанням такого емітента електронних грошей.

З 1 квітня 2023 року набрав чинності Закон від 12.01.2023 № 2888-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо платіжних послуг» (далі – Закон № 2888).

Зміни, що внесені до ПК у звʼязку з «легалізацією» електронних грошей, полягають у прирівняні цих грошей, рахунків та гаманців, до фіатних грошей.

Тобто і для цілей ПДВ і для ПДФО, єдиного податку тощо, отримання електронних грошей на електронний гаманець є рівносильним отриманню «звичайних» грошей на банківський рахунок.

Вимоги до відкриття та закриття рахунків платників податків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг поширюються й на відкриття електронних гаманців в емітентах електронних грошей (ст. 69 ПК). Емітенти електронних грошей зобов’язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття електронного гаманця платника податків – юрособи (резидента і нерезидента), у т.ч. числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізособи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунку/електронного гаманця.

Датою початку видаткових операцій за електронним гаманцем платника податків у емітентах електронних грошей є дата отримання їх емітентом повідомлення контролюючого органу про взяття електронного гаманця на облік у контролюючих органах. Порушення цього обов’язку тягне за собою накладення штрафу на емітента електронних грошей в розмірі 10% суми всіх операцій за весь період до отримання такого повідомлення, здійснених з використанням таких рахунків (крім операцій з перерахування коштів до бюджетів або державних цільових фондів), але не менш як 1700 грн.

 

Отже з урахуванням чинного законодавства, дата надходження коштів – це зокрема для електронних грошей дата надходження коштів в електронний гаманець (у т. ч. й у системі Wayforpay). Відповідно на цю  дату й береться курс НБУ щоб визначити гривневу суму інвалютного доходу.

 

 

Щодо другого аспекту: надання послуг резиденту країни-агресорки.

 

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації» має за мету уможливити майбутнє вилучення активів держави-агресора та її резидентів.

Згідно зі ст.12¹ Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII КМУ в разі введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, у тому числі розробляє та вводить в дію План запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в окремих місцевостях України з урахуванням загроз та особливостей конкретної ситуації, яка склалася, організовує та здійснює керівництво центральними та іншими органами виконавчої влади в умовах воєнного стану.

В межах своїх повноважень Постановою КМУ установлено мораторій (тобто заборону) на виконання певних зобов’язань, щодо яких може існувати зацікавленість держави-агресора або осіб, пов’язаних з державою-агресором, а саме таких осіб:

• громадян російської федерації;
• юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства російської федерації;
• юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Постановою КМУ уведено мораторій, тобто заборонено виконання зобов’язань на користь вказаних осіб. Йдеться про такі зобов’язання:

• грошові та інші зобов’язання, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи, пов’язані з державою-агресором. Заборона виконання вказаних зобов’язань не застосовується до громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах;
• відчуження, передача в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання особами, пов’язаними з державою-агресором, крім безоплатного відчуження на користь держави Україна;
• відчуження, передача в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов’язаних з державою-агресором, або на користь російської федерації.

Усі правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням вказаного мораторію, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними.

КМУ заборонив нотаріальне посвідчення правочинів, що порушують вказаний мораторій.

Будь-який правочин, який був укладений 4 березня 2022 року і пізніше, якщо в результаті його виконання російська федерація чи її резидент можуть отримати бодай-якийсь актив, визнається нікчемним, тобто таким, що не породжує жодного юридичного наслідку.

Це означає, що будь-який рух активів на виконання вказаних зобов’язань не вважатиметься таким, що змінює майновий стан як платника/відчужувача, так і отримувача коштів чи майна. Це своєю чергою не дасть можливості врахування витрат і доходів в обліку, як правомірно здійснених.

Не можна в Україні зареєструвати будь-яке речове право за російською федерацією чи її резидентом.

 

Отже, виконання зобов’язань на користь резидентів російської федерації, юридичних осіб – резидентів України, 10 і більше відсотків корпоративних прав яких належать резидентам російської федерації, доведеться «поставити на паузу».

 

Тож, якщо надання послуг резиденту рф, що передбачають набуття таким контрагентом будь-яких активів, з високою ймовірністю тлумачитиметься як порушення вказаних вище норм законодавства. Та й не слід забувати про так звану «токсичність» стосунків з країною – агресоркою та її резидентами, що через репутаційні ризики спричинило розірвання господарських відносин багатьма, у тому числі й відомими міжнародними компаніями, з рф та її резидентами.

  О. Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана