Зміна орендодавця: нюанси спрощеної системи оподаткування

Відповідь: Дійсно, згідно з п.291.6. ст.291 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей). А пунктом 298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України передбачено, що платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України, у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п.291.6 ст.291 ПК України, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

Водночас, згідно з пп.14.1.202. ст.14 ПК України продаж (реалізація) товарів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. А згідно з п.14.1.203. ПК України продаж результатів робіт (послуг) – це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.

Відповідно до п.292.1. ПК України доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця – є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 ПК України. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Тож, щоб визначитися з тим, в якій формі відбулися розрахунки у разі заміни сторони у договорах оренди та суборенди, та чи взагалі є сенс тут говорити про розрахунки, окрім податкового законодавства, слід звернутися також до приватного права. Згідно зі ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, у тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Зазначені норми ЦК України є загальними нормами про зобов’язання, а отже вони стосуються не якогось окремого виду договору, а будь-якого договору. Це своєю чергою означає, що в результаті заміни сторони договору не відбувається продаж товарів, надання послуг, виконання робіт. Послуги в цьому разі надаються у вигляді оренди (найму) та суборенди (піднайму) певного майна.

А тому у разі заміни сторони договору не відбувається продаж товарів/робіт/послуг, а отже й не відбувається взагалі розрахунок за реалізовані товари/роботи/послуги.

Тож, заміна сторони договору, не може породжувати ані грошову, ані негрошову форму розрахунків.

Стосовно визнання суми гарантійного платежу, яка перейшла по зобов’язаннях по договору до ФОПа №3 додатковим благом, з якого потрібно сплатити ПДФО 18% та ВЗ 1,5 %, слід виходити з того, що відповідно до пп.14.1.47. ПК України додаткові блага – це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Як видно з цього визначення, додаткове благо має бути доходом, щоб вважатися додатковим благом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Звісно, що гарантій платіж, про який йдеться у запитанні, слід аналізувати за відповідними договорами, але, враховуючи загальноприйняте бачення його правової природи, слід стверджувати, що він не відповідає визначенню доходу, оскільки не збільшує активів орендодавця, та не призводить до зростання його власного капіталу. Гарантійний платіж, зазвичай, підлягає поверненню орендареві після закінчення строку оренди, а отже є зобов’язанням орендодавця, а тому й не може збільшувати власний його капітал.

Отже, сума гарантійного платежу, яка перейшла до нового орендаря/суборендодавця не є його додатковим благом і не є об’єктом оподаткування ПДФО і ВЗ.

  О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді