Український КЕП у відносинах із європейськими компаніями і навпаки: чи можливо

Про «електронний» договір

Відповідно до ст. 3 Закону України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675) «електронний правочин» вчиняється із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. У розумінні Закону № 675 електронний правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. У цьому плані до звичного поняття правочину, наведеного у ст. 202 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, додається ще одна кваліфікуюча ознака електронного правочину, яка власне й робить його електронним: здійснений з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Тобто електронний правочин – це звичайний правочин, здійснений в інформаційно телекомунікаційному просторі, віртуальний правочин.

Згідно зі ст.3 Закону № 675 електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі. А відповідно до ст.652 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як видно з наведених вище визначень, єдиною особливістю електронного договору є те, що він вчиняється в електронній формі. У цьому плані слід нагадати, що ЦКУ встановлює дві форми договорів: усну і письмову, хоча ст. 639 ЦКУ і встановлює диспозитивне правило про те, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Абзац 2 ч.2. ст.639 ЦКУ передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, то він вважається укладеним у письмовій формі. Тобто ЦКУ електронну форму вважає письмовою формою договору. Принаймні з точки зору юридичних наслідків електронний договір визнається письмовим. 

Згідно зі ст.5 Закону України від 22.05.2003 № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі – Закон № 851) електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Хоча він створюється, передається і зберігається електронними засобами, його можна перетворити у візуальну форму, якою є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Згідно зі ст. 11 Закону № 675: електронний договір може містити умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів. Тобто Закон № 675 візуальну форму електронного договору апріорі не вважає оригіналом та називає копією. Та й процесуальні кодекси такої ж думки.

Отже, електронний договір – це «письмовий договір». Не у понятті «закріплений на папері», а щодо форми договору у юридичному контексті (як протиставлення усній формі). Візуалізована на папері форма електронного документа не є оригіналом, бо оригіналом є саме цей документ в електронному вигляді.

 Договір в електронній формі з нерезидентом

 Заборони укладати договори з нерезидентом в електронній формі чинне законодавство не містить.

 повний текст тут: https://egolovbuh.expertus.com.ua/10012043

або тут: https://gb.expertus.com.ua/recommendations/27480

Автор: О. Єфімов, Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана