Коли платник і замовник – різні особи

Відповідь: Згідно з п.291.6. ст.291 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей). А пунктом 298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України передбачено, що платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України, у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п.291.6 ст.291 ПК України, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

Відповідно до п.292.1. ПК України доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця – є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 ПК України.

Згідно зі ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Такі випадки встановлені Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII.

У розрахунках з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами використовується іноземна валюта.

Згідно із ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор. А відповідно до ст.511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Тож, для того, щоб фізична чи юридична особа стала зобов’язаною за договором, необхідно, щоб вона була стороною такого договору.

Згідно зі ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Отже, за законодавством України зобов’язання з оплати послуг, наданих замовнику за договором, може виконати інша сторона договору – платник. Важливо, щоб такий платник був стороною договору, а не просто в ньому згадувався. Хоча не виключеним є й таке врегулювання правовідносин, за яким нерезидент – замовник послуг резидента укладе договір з іншим нерезидентом, відповідно до умов якого такий інший нерезидент візьме на себе зобов’язання оплачувати послуги резидента України, надані замовнику. В такому разі два нерезиденти укладуть між собою договір на користь третьої особи – резидента України. І резидент відповідно до ст.636 ЦК України матиме право вимагати від нерезидента – платника здійснити оплату, тобто виконати відповідне зобов’язання на користь резидента.

Звісно, вище описано відносини, які регулюються українським законодавством, яке для нерезидентів не є обов’язковим за замовчуванням.

Для надання йому обов’язковості у відносинах з нерезидентом слід застосувати положення Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV. Цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема щодо визначення застосовуваного права.

Згідно зі ст.32 вказаного Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

Тож, оптимальним варіантом врегулювання вказаних у питанні відносин є укладення тристороннього договору, сторонами якого будуть:

• нерезидент – замовник послуг;
• резидент – виконавець/надавач послуг;
• нерезидент – платник.

Менш оптимальним, але також правомірним буде варіант укладення двох двосторонніх договорів:

• договору з надання послуг, що укладається між нерезидентом – замовником та резидентом – виконавцем;
• договору між нерезидентами на користь резидента, за яким один нерезидент візьме на себе зобов’язання здійснювати оплату послуг резиденту.

У всіх наведених договорах має бути зазначено, що до відносин за ними застосовується право України.

  О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді