Попередній договір і спільне майно подружжя

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

щодо права вимоги на підставі попереднього договору, як об’єкт спільного сумісного майна

Київ-2024

І. Зміст запиту

Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду №1 від 02.02.2018, щодо права вимоги на підставі попереднього договору, як об’єкт спільного сумісного майна, поставлені наступні запитання:

Чи є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до статті 61 СК України права (право вимоги), набуті одним із подружжя за попереднім договором купівлі-продажу квартири, вартість за яку сплачено в повному розмірі?
Якщо ні, то які права (право вимоги) у другого з подружжя виникають на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири?

ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV.
Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947-III.
Хома І., Косик В. // Основні проблеми ринку похідних цінних паперів України та шляхи їх вирішення // Галицький економічний вісник // No1 (86) 2024.
Цивільне право України: в 2-х томах. Том 1 : підручник / за ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої ; вид. 2. Харків : ТОВ «Одіссей», 2010. 832 с.
Розгон О.В. Договори у сімейному праві України : монографія. Київ : Ін Юре, 2018. 301с.
Шимон С. І. Сутність майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин: спроба теоретичного осмислення. Держава і право : Юридичні і політичні науки. 2013. Вип. 59. С. 208–213.
Яворська О. Майнові права як об’єкти цивільного обороту. Вісник Львівського університету імені Івана Франка. Серія юрид. 2011. Вип. 53. С. 225–231.
Харченко Г. Г. Речові права у законодавстві, доктрині та судовій практиці України : автореф. дис. … канд. юрид. наук. 2018.
Шимон С. І. Теоретичні передумови виокремлення майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2012. Вип. 5. С. 125–128.

IІІ. Результати науково-правового дослідження

Перш за все, варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 635 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмовій формі.

15 серпня 2022 року дана частина статті 635 ЦК України була доповнена п’ятим абзацом, який визначає, що попередній договір щодо купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва або майбутнього об’єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.

Важливою характеристикою попереднього договору є те, що за ним не можливо набути право власності, навіть за умови здійснення повної оплати майбутнього основного договору, але можливо набути право (право вимоги), яке за своєю суттю є похідним речовим правом. Таким собі правом на інше право.

Згідно з статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Даними законодавчими нормами було встановлено презумпцію спільної сумісної власності майна подружжя.

Також, частиною 3 статті 61 Сімейного кодексу України (далі ― СК України) встановлено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Важливим є те, що спільний об’єкт права спільної сумісної власності може складатися з однієї або сукупності речей, які можуть бути подільними або неподільними, проте як об’єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного зі співвласників поширюється на весь об’єкт у цілому, а не на певну його частину [4, с. 553].

О.В. Розгон зауважила також те, що категорія «майно», залежно від загального контексту, використовується як у вузькому, так і в широкому сенсі: як окрема річ чи сукупність речей, як сукупність речей та майнових прав особи, або у найбільш широкому значенні – як сукупність речей, майнових прав та обов’язків [5 с. 85].

Важливо зауважити, що згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Більш з тим, відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України визначено невичерпний перелік об’єктів цивільних прав, який зумовлює до висновку, що поняття «майно» включає речі (зокрема, гроші, цінні папери), майнові права та інше майно. Таким чином, майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, включає в себе речі (зокрема, гроші, цінні папери), майнові права та інше майно, щодо якого в обох з подружжя виникає майновий інтерес, набуте подружжям за час шлюбу та яке не виключено з цивільного обороту, якщо цей об’єкт не є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Шимон С. І. зауважує, що будь-яке майнове право є або правом на річ, або правом вимоги щодо речі (речей, коштів). Практично майнове право – це або наявне, або майбутнє речове право, звідси – всі майнові права є речовими правами [6, с. 209]. Тож право вимагати укладення основного договору, за яким буде набуте право на нерухоме майно, можна вважати майновим правом.

На противагу цьому, О. Яворська стверджує, що майнові права не можуть ототожнюватися з річчю, тому вказані норми ЦК України є некоректними [7, с.226]. На підтримку даного твердження можна звернутись до особливостей майнових прав на результати інтелектуальної діяльності. Такі права не залежать від права власності на річ, в якій втілений результат творчої діяльності особи (ст. 419 ЦК України), і можуть брати участь в цивільному обігу незалежно від обігу такої речі.

Однак, варто повернутись до позиції Шимон С.І., яка детально окреслила майнове право, яке, виступаючи в якості об’єкта цивільних правовідносин, перебуває у специфічних системних зв’язках кількох рівнів. По-перше, воно є елементом системи «цивільне правовідношення-1» в якості складової його змісту, в межах якого існує як певне повноваження (суб’єктивне право), встановлене щодо речі тощо, тобто іншого (реального блага) об’єкта цивільних прав (від якого походить і повністю залежить); ця складова змісту правовідношення об’єктивується, перетворюючись в об’єкт цивільних прав, внаслідок чого стає елементом системи «цивільне правовідношення-2» (зовнішнього) в якості об’єкта (відчуження, користування); це дозволяє виділяти його як елемент в системі об’єктів цивільних правовідносин. Стосовно суб’єктивних майнових прав слід визнати наявність особливих статичних відносин абсолютного характеру, однією стороною в яких є уповноважена особа (правовласник), а іншою стороною – всі треті особи; відносні цивільні правовідносини виникають як наслідок динаміки абсолютних (статичних) без зміни об’єктів. Процес появи майнового права як об’єкта супроводжується складним зв’язком суб’єктів стосовно реально існуючих матеріальних (чи нематеріальних) благ, а динаміка цих зв’язків слугує підставою виникнення майнового права як об’єкта [9, с. 127].

Вчені також визначають речове право як право особи на річ, яке включає в себе право власності та інші речові права, які забезпечують задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу річ [8, с.32].

Таким чином, слід дійти висновку про те, що право вимоги, яке виникає за попереднім договором з наявністю сплати вартості у повному розмірі за своєю суттю є майновим правом в якості похідного речового права, а відтак може бути об’єктом права спільної сумісної власності, оскільки його реалізація має призвести до набуття у власність об’єкта нерухомості вже як майна.

У якості порівняння та прикладу схожої форми похідного права (право на право «мати щось у майбутньому», досить доречно згадати питання цінних паперів. Учасники фінансового ринку значною мірою стали покладатися на похідні фінансові інструменти – форварди, ф’ючерси, опціони тощо, які дають можливість перерозподілити фінансові ризики та зафіксувати умови угоди на майбутнє. Саме ринок похідних фінансових інструментів, відомий своєю чіткістю та визначеністю, став місцем, де кожного дня укладаються тисячі договорів, які допомагають власникам убезпечити свої інвестиції.

Враховуючи викладене, слід дійти до висновку про те, що:

Право вимоги є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, набуте одним із подружжя на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири, за умови відсутності повної оплати саме за цим договором, адже маємо норму закону, що прямо вказує на таку вимогу, а саме ч.5 ст.635 ЦКУ.

Але, у випадку, якщо такий попередній договір, саме з наявністю сплати вартості у повному розмірі, було укладено до вступу в законну силу ч.5 ст.635 ЦКУ, то, за таких обставин, право вимоги, також є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, набуте одним із подружжя на підставі попереднього договору купівлі-продажу квартири.

Право вимоги виникає, при вище наведених умовах у якості похідного права на право спільної сумісної власності на майно, яке буде набуте за основним договором, укладеним внаслідок реалізації права за попереднім договором.

Член Науково-консультативної ради при ВС,

доктор філософії права (к.ю.н.), доцент

Єфімов О. М.

1 грудня 2024 року