Відносини працівника філії з юридичною особою

Питання: При прийомі на роботу працівники філій/відокремлених підрозділів наших підприємств працевлаштовуються безпосередньо на таких філіях/відокремлених підрозділах.

Чи можна включати працівників філії/відокремлених підрозділів до складу комісій юридичної особи і навпаки – працівників юридичної особи до комісій філії/відокремлених підрозділів?

Чи може юридична особа призначати працівника філії/відокремленого підрозділа відповідальним за внутрішні процеси всієї юридичної особи (наприклад, діловодство)?

Чи може працівник філії/відокремленого підрозділу бути матеріально відповідальною особою від імені юридичної особи?

Відповідь: Відповідно до ч.1 ст.95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії (ч.3 ст.95 ЦК України).

До того ж, у ч.4 ст.64 ГК України закріплено, що підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії (ч.4 ст.95 ЦК України).

Визначення поняття «роботодавець» містить ч.1 ст.1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», згідно з якою, роботодавець – юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа – підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Своєю чергою, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ч.1 ст.32 КЗпП України).

Таким чином, слід зауважити, що трудові відносини у працівників виникають з головним підприємством (юридичною особою), а не з філією. Втім, філію може бути визначено місцем роботи працівників.

Одним із обов’язків роботодавця до початку роботи працівника за трудовим договором є інформування про визначене робоче місце (ч.3 ст.29 КЗпП України). Як правило, місце роботи працівника зазначається у трудовому договорі.

Якщо постійне місце роботи працівника знаходиться за місцезнаходженням основного підприємства (юридичної особи), то поїздку до філії у службових справах можна вважати відрядженням.

Положеннями п.1 розд.І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (далі – Інструкція) встановлено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця – за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі – підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

У випадках, коли філії, дільниці й інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи слід вважати той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом) (п.2 розд.І Інструкції).

Відтак, важливо правильно визначити місце постійної роботи працівника. Якщо умовами трудового договору місцем роботи працівника визначено головне підприємство (один населений пункт), то відповідно, працівника головного підприємства можна направляти у відрядження в інший населений пункт, де знаходиться філія.

Якщо основне підприємство та філія розташовані за однією адресою (або в одній місцевості), то оформити для працівників відрядження не вийде. У такому разі можливість виконання роботи на філії працівниками головного підприємства або навпаки має бути врегульована трудовим договором чи посадовою інструкцією.

Таким чином, на підставі трудового договору чи посадової інструкції працівник філії може вести діловодство всієї юридичної особи.

Це ж правило стосується питання включення працівників філії до складу комісій юридичної особи і навпаки – працівників юридичної особи до комісій філії.

Що до питання матеріально-відповідальної особи, то з аналізу положень чинного законодавства вбачається, що матеріально відповідальна особа – це працівник, якому довірені за характером виконуваних ним трудових обов’язків підзвітні цінності і на якого на підставі спеціальних постанов або укладеного договору покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з його вини. В обов’язковому порядку повну матеріальну відповідальність несуть працівники, з якими в установленому порядку укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Отже, матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника, який уклав трудовий договір з роботодавцем (підприємством чи фізичною особою).

Відповідно до ст.130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Крім того, ст.135¹ КЗпП України закріплено, що письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та:

1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.

Отже, працівник філії може бути відповідально-матеріальною особою від імені юридичної особи, якщо його трудовим договором обумовлено виконання посадових обов’язків не тільки на філії, але й на основному підприємстві (юридичній особі).

Ірина Овдійчук,

Старша партнерка, адвокатка Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»