Як виплатити дивіденди одному учаснику і не виплачувати іншому…

EXPERTUS. Головбух

Питання: Підприємство має двох засновників. Всі роки дивіденди нараховувались та сплачувались одразу обом. Але зараз виплата дивідендів буде здійснюватися лише одному – бенефіціару з часткою статутного капіталу 90%.

Питання: чи потрібно в Протоколі загальних зборів учасників та в наказі прописувати нарахування дивідендів також і другому засновнику, хоча зараз йому дивіденди сплачуватись не будуть?

Бо якщо буде нарахування обом, то треба буде сплатити й податки на вказане нарахування, навіть якщо дивіденди не виплатять.

Як правильно оформити документи в такій ситуації?

Як правильно вчинити?

Відповідь: Відповідно до ст.116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право зокрема брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). Аналогічно це право складає частину корпоративних прав, передбачених ст.96¹ ЦК України, відповідно до якої права учасників юридичних осіб (корпоративні права) – це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства. Ці права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об’єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;

3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об’єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;

6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).

Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (далі – Закон про ТОВ) виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток.

Виплата дивідендів здійснюється у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття рішення про їх виплату, якщо інший строк не встановлений статутом товариства або рішенням загальних зборів учасників.

Ця норма викладена в імперативній формі, що має тлумачитися як обов’язкове дотримання пропорцій при виплаті дивідендів, а отже й як обов’язкову їх виплату всім учасникам, якщо вони виплачуються одному учаснику.

Проте існує й інша норма, яка передбачає можливість виплати дивідендів не усім учасникам. Так згідно з ч.3 ст.27 Закону про ТОВ товариство не має права виплачувати дивіденди учаснику, який повністю або частково не вніс свій вклад.

Отже, у разі якщо учасник, який не хоче отримувати дивіденди, свій вклад вніс повністю, то підстав не виплачувати йому дивіденди, чинне законодавство не передбачає. Навіть, якщо він на це дав згоду, чи навіть виявив бажання. Проте він може фактично не отримувати нараховані йому дивіденди. Тобто дивіденди йому можуть бути нараховані, але фактично не виплачені.

До того ж, оскільки нарахування дивідендів пов’язане зі сплатою податків, то контролюючий орган швидше за все, нарахує їх (податки), якщо цього не зробить ТОВ.

 

Як можна вийти з цієї ситуації з дотриманням вимог законодавства.

Наприклад, за результатами фінзвітності за 2024 рік у підприємства прибуток, наприклад в розмірі 100 000 грн. Один засновник хоче, щоб йому не нараховували та виплачували дивіденди. Інший хоче отримати свої 90 тисяч.  

Враховуючи викладене раніше, слід виходити з того, що дивіденди мають бути нараховані пропорційно часткам учасників у статутному капіталі. Ненарахування дивідендів або нарахування їх у меншому розмірі, ніж це відповідає частці, може мати наслідком нарахування контролюючим органом відповідних податків на ненараховану частку.

Тому найменш ризикованим варіантом буде нарахувати дивіденди обом учасникам у повному обсязі пропорційно часткам у СК ТОВ, а виплатити реально одному учаснику повну суму дивідендів (90 000 грн), а іншому частину – 1 грн. Решту дивідендів затримати, врахувавши їх як заборгованість за кредитом субрахунку 671.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Сторонами у зобов’язанні ст.510 ЦКУ визнає боржника і кредитора.

Таким чином, виплата дивідендів учасникам ТОВ цілком відповідає правовідношенню, яке класифікується як зобов’язання. Кредитором у цьому зобов’язанні є учасник, який був таким учасником на день прийняття рішення про виплату дивідендів, а боржником у цьому зобов’язанні є саме ТОВ.  Тобто боржником є ТОВ, а кредитором – Учасник ТОВ.

 

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, рахунок 67 «Розрахунки з учасниками» призначено для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов’язані з розподілом власного капіталу (дивіденди, повернення часток тощо).

При  цьому для обліку розрахунків за нарахованими дивідендами призначений субрахунок 671.

Отже, щодо того учасника, який отримав дивіденди не в повному обсязі за кредитом субрахунку 671 буде відображений залишок у розмірі 9 999 грн. До спливу позовної давності цей залишок не впливатиме на податкові наслідки, а потім його треба буде визнати безповоротною фінансовою допомогою, яка збільшує фінансовий результат до оподаткування.

 

Кредиторська заборгованість, за якою минув строк позовної давності, відповідно до пп.14.1.11. п 14.1. ст.14 Податкового кодексу набуває ознак безнадійної. А відповідно до пп.14.1.257. п.14.1. ст.14 ПКУ безповоротна фінансова допомога – це, у тому числі, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

 

Отже, оптимальний варіант нарахувати дивіденди у повному обсязі, виплатити узгоджену частину (або ж не виплачувати її взагалі), а решту залишити як кредиторська заборгованість за кредитом субрахунку 671 до спливу позовної давності. Та перед таким спливом позовної давності виплатити залишок дивідендів.

 

Якщо мета виплатити одному учаснику, частка якого в СК 90%, дивіденди, а іншому з часткою 10% – не виплачувати, то можна прийняти рішення про спрямування на виплату дивідендів не 100 тис прибутку, а 90 тис. грн. Після виплати одному учаснику 81 тис грн (90%), а іншому 9 тис (10%), цей інший учасник може передати такі дивіденди першому і де-факто буде досягнута мета, поставлена у запитанні. 10 тис грн чистого прибутку потрапить у нерозподілений прибуток, а на учасник, частка якого 90% в СК, отримає свої 90 тис грн.

 

 

Щодо оподаткування слід мати на увазі наступне. Якщо учасниками є фізичні особи, платники податку на доходи фізичних осіб, то відповідно до п.170.5. ст.170 ПКУ податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування. Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів. Дивіденди, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною підпунктами 167.5.1, 167.5.2 і 167.5.4 п.167.5 ст.167 ПКУ.

У нашому випадку йдеться про ставку ПДФО у 5%. Такий податок сплачується під час виплати дивідендів, а якщо відбувається нарахування дивідендів без їх виплати, то сплачений ПДФО має бути протягом 10 днів після подання відповідної податкової декларації (звіту про нарахування), оскільки відповідно до пп.168.1.5. п.168.1. ст.168 ПКУ якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду.

Окрім ПДФО, податківці можуть вимагати сплати ще й військового збору за ставкою 5% відповідно до п.16¹ Підрозділу 10 Інші перехідні положення ПКУ.

 

  О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді