Зворотний лізинг

Відповідь: Згідно зі ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 № 1201-IX фінансовий лізинг – це вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об’єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 ч.1 ст.5 зазначеного Закону.

Зворотний лізинг (оренда), не зазначений у вказаному Законі як окремий вид лізингу. Цей термін застосовують у тих випадках, коли йдеться про господарську операцію фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Іншими словами, якщо за умовами фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу буде придбаний (куплений) лізингодавцем спеціально для надання його в лізинг лізингоодержувачеві, то обмежень щодо того, у кого цей предмет має бути куплений, Закон не встановлює. Тож виходить, що зворотний лізинг – це такий вид фінансового лізингу, за умовами якого продавець предмету лізингу і лізингоодержувач є однією й тією ж особою.

Фактично відбувається кредитування лізингодавцем лізингоодержувача, оскільки лізингоодержувач за зворотним лізингом отримує повну вартість предмету лізингу, а повертає ці кошти лізингодавцеві протягом строку дії договору лізингу частинами у складі лізингових платежів. Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» до складу лізингових платежів включається, зокрема, сума, що відшкодовує частину вартості об’єкта фінансового лізингу.

Отже, за договором купівлі-продажу, що укладається окремо, або у складі змішаного договору фінансового (зворотного) лізингу, у лізингоодержувача виникає грошове зобов’язання сплатити лізингоодержувачеві вартість предмету лізингу, а за договором фінансового лізингу у лізингоодержувача виникає обов’язок сплатити на користь лізингоодержувача лізингові платежі. За умовами договору лізингу перший платіж може включати в себе більшу суму, ніж потім звичайні періодичні платежі. Але за своєю природою перший платіж також слід вважати лізинговим платежем, хоча й більшому розмірі. Це вже, як сторони домовляться.

Отже, маємо в результаті зустрічні грошові зобов’язання, строк виконання яких настав. З одного боку – зобов’язання лізингоодержувача на користь лізингодавця по сплаті лізингового платежу у розмірі 30% вартості предмета лізингу, а з іншого – зобов’язання лізингодавця на користь лізингоодержувача в розмірі вартості придбаного предмету лізингу.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Сторонами у зобов’язанні ст.510 ЦКУ визнає боржника і кредитора.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Це загальне правило. Крім того, зобов’язання може бути припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Для того, щоб з’явилася можливість здійснити припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, необхідно, щоб такі вимоги існували. Як було вказано вище зустрічні однорідні грошові зобов’язання виникли та існують як щодо лізингодавця, так і щодо лізингоотримувача. Лише слід прослідкувати, щоб строк оплати по них настав, оскільки це є умовою для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст.601 ЦКУ зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. При цьому зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Хоча для контролюючого органу краще таки укласти договір про припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Умови, яких слід дотриматися, аби контролюючий орган мав мінімум запитань:

1. Строк виконання зобов’язань, які припиняються, має настати. Тобто зараховувати можна лише ті зобов’язання, стосовно яких строк виконання настав, а не настане в майбутньому.
2. Вимоги мають бути однорідними, тобто грошовими в нашому випадку.
3. Вимоги мають бути зустрічними, що в описаній ситуації цілком досягається.

Проблем з податковими органами уникнути навряд чи вдасться, а от відповіді на запитання податківців в ситуації, описаній вище, віднайти буде не складно, якщо оформити так, як рекомендовано вище.

  О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді