Лізингові платежі

EXPERTUS. Головбух

Питання: Лізингова компанія уклала договір фінансового лізингу з юридичною особою. Одночасно було укладено договір поруки між тією юридичною особою та фізичною особою (яка є директором юрособи).

Лізингова компанія отримала черговий лізинговий платіж (частина вартості предмету лізингу та винагорода) від фізичної особи поручителя до виникнення прострочки і без вимоги до поручителя.

Чи виникають у лізингової компанії податкові ризики при оплаті лізингових платежів не лізингоотримувачем, а поручителем?

Чи впливає на такі ризики оплата поручителем лізингових платежів на постійній основі?

Які нюанси потрібно передбачити, щоб уникнути ризиків?  

Відповідь: Згідно зі ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Статтею 554 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою. Так, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст.555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

А згідно зі ст.556 ЦК України після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника. До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

 

Отже, наведене дає можливість дійти таких висновків:

  1. Договір поруки укладається не між боржником і поручителем, як вказано в запитанні, а між поручителем і кредитором. У нашому випадку між директором лізингоодержувача і лізинговою компанією.
  2. Виконання поручителем зобов’язання до його порушення не відповідає відносинам лізингу, а отже й закону. У цьому разі поручитель діє як третя особа, яка виконує зобов’язання боржника, або як новий боржник у відносинах з переведення боргу. Очевидно, що треба було укладати тристоронній договір переведення боргу, а не договір поруки.

 

Щодо податкових ризиків для лізингової компанії.

 

Їх тут немає. Лізингова компанія отримує лізинговий платіж від третьої особи.

Згідно зі статтею 512 ЦК України підставами заміни кредитора у зобов’язанні може бути поряд з виконанням обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (п.3 ч.1. ст.512 ЦК України), також і виконання обов’язку боржника третьою особою (п.4 ч.1. ст.512 ЦК України).

Тому, якщо податківці заперечуватимуть відносини поруки в наведеній ситуації, то слід наполягати на тому, що це, принаймні, виконання зобов’язання лізингоотримувача третьою особою – її директором.

 

На цьому ж доведеться наполягати й у тому разі, якщо податківці під час перевірки донарахують податок у зв’язку зі збільшенням фінансового результату до оподаткування на суму безпідставно отриманого доходу, визнавши таким безпідставно отриманим доходом платіж від директора лізингоотримувача.

 

Тож для отримання таких платежів на постійній основі від директора доречно оформити вказані правовідносини відповідно до їх суті, а саме укласти договір переведення боргу, в якому кредитором виступатиме лізингова компанія, боржником – лізингоотримувач, а новим боржником і водночас платником – директор лізингоотримувача (ст.520 – 523 ЦК України).

 

  О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді