Прострочені дивіденди

Відповідь: Дійсно, така організаційно-правова форма «приватне підприємство» є досить дискусійною. Навіть суди в своїй практиці неоднаково на неї дивляться. Одні судді вважають, що це окрема і самостійна ОПФ, інші ж вважають, що приватне підприємство – це звичайне товариство з обмеженою відповідальністю. Тому безпосереднє застосування до ПП норм законодавства, що регулює діяльність ТОВ, не таке вже й однозначне. А окремого спеціального законодавства для ПП не прийнято.

Відповідно до ч.1 ст.63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства певних видів, зокрема приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи).

За ч.1 ст.113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Крім того, Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. № 59 та скасування нормативних документів» від 28.05.2004 № 97 затверджено, зокрема, й Державний класифікатор України ДК 002:2004 Класифікація організаційно-правових форм господарювання.

Відповідно до п.3.1.2 цього Державного класифікатора ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО – це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи. А згідно з п.3.2.4 ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – це господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Тож, принаймні з точки зору вказаного Державного класифікатора приватне підприємство і товариство з обмеженою відповідальністю є різними організаційно правовими формами господарювання.

Водночас слід зазначити, що спеціального закону, яким би була врегульована діяльність приватного підприємства не існує. На відміну від Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII, відповідно до ст.1 якого цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників.

Отже, відповідаючи на перше запитання, зазначу, що дія Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», особливо в частині обмежень на вчинення певних дій не поширюється на діяльність приватного підприємства.

Відповідно до ст. 96¹ Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом, зокрема, брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку.

Як вже було зазначено вище, приватне підприємство не підпорядковане дії Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а тому й вимога цього Закону щодо здійснення виплати дивідендів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття рішення про їх виплату, якщо інший строк не встановлений статутом товариства або рішенням загальних зборів учасників, на приватне підприємство не поширює свою дію.

І як вже було зазначено, закону, який би встановлював такий строк для приватних підприємств, не існує. А тому дивіденди приватне підприємство може виплачувати у строк, встановлений установчим документом. Звісно, якщо в установчому документі такий строк встановлено.

Відповідаючи на третє запитання, слід зазначити, що приватне підприємство має обов’язок виплатити власнику заборгованість по дивідендах в такій ситуації, а не право. І цей обов’язок має бути виконаний, навіть якщо він прострочений. Навіть якщо минула позовна давність зобов’язання не припиняється.

Щодо того, як в цій ситуації здійснити виплату, слід виходити з того, що працівники фінансового моніторингу банку працюють за ризик-орієнтовним принципом. Вони в більшості випадків суб’єктивно оцінюють ризик в тій чи іншій ситуації. А тому, працівники фінансового моніторингу іншого банку можуть виплату дивідендів сприйняти зовсім інакше і не перешкоджати цьому. Тож, можна прострочену суму дивідендів просто перерахувати на рахунок в іншому банку. А якщо такий платіж здійснити в межах «порогової» суми (400 тис грн), то це ще більше спростить відповідь на третє питання.

  О. Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та Партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана