Продаж товарів через сайт

Відповідь: Відповідь на це питання криється у двох площинах: юридичній та практичній. На юридичну схему відносин мають бути накладені практичні аспекти реалізації такої схеми, що своєю чергою може внести корективи і в саму юридичну схему. Те, що є простим для юристів, може виявитися складним для виконавців, оскільки вимагатиме значних ресурсів, а це тягтиме додаткові витрати, що можуть перетворити «юридично» рентабельну діяльність у «фактично» збиткову.

Тому почнемо з самої схеми, не претендуючи на її довершеність.

Як вказано у запитанні, йдеться про так звані посередницькі відносини.

Пряма поставка або дропшипінг (англ. dropshipping або англ. drop shipping) – це вид підприємницької діяльності через інтернет, який полягає в реалізації товарів посередником (дропшиппером, англ. dropshipper). При цьому посередник купує товар у виробника тільки після того, як сам отримав від клієнта замовлення на даний товар. Прибуток посередника (дропшиппера) формується за рахунок різниці між оптовою вартістю, яку він сплачує виробнику, і роздрібною вартістю, за яку продає товар клієнту. Ключовою відмінністю цього виду діяльності є те, що куплений товар відправляється покупцеві безпосередньо від виробника, що й знайшло своє відображення в самому терміні: в дослівному перекладі з англійської «drop shipping» — пряма поставка (Wikipedia).

Я би цю схему трошки «удосконалив» і замість того, щоб посередник купував товар у виробника, запропонував би договір комісії (публічний договір), за яким посередник пропонував би, наприклад, покупцям послугу з придбання від свого імені і за їхній рахунок товару для них та організацію доставки такого товару із залученням кур’єра. Тобто посередник купував би товар не для себе, а одразу для споживача (комітента).

У такому разі кошти, отримані від покупця, мали би статус кредиторської заборгованості до моменту отримання покупцем замовленої продукції (їжі та продуктів харчування). Після цього частина коштів у розмірі вартості їжі та продуктів харчування мала би списуватися на користь їх постачальника та на користь кур’єра. Залишок коштів можна було би зараховувати в кредит рахунку 79  «Фінансові результати» у кореспонденції з рахунком 74 або 71, залежно від облікової політики на підприємстві.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Оскільки кошти комітента не збільшують економічні вигоди і не призводять до зростання власного капіталу, а призначені для витрат за рахунок комітента, то й доходом вони не є.

Тож, доходом за такої схеми правовідносин був би залишок коштів покупця після розрахунків з постачальником їжі, продуктів харчування та з кур’єром.

Слід акцентувати увагу, що оптимально співпрацювати з кур’єрами, зареєстрованими як фізичні особи – підприємці. У такому випадку оптимізується фінансове навантаження, оскільки оплату кур’єру треба буде здійснювати лише за фактично надані послуги з доставки, а податки свої він сплачуватиме сам.

Кур’єр у штаті, тобто в трудових відносинах, вимагатиме додаткових ресурсів щодо адміністрування його роботи. Можливо це буде й вигідно, треба рахувати.

Відповідно до п.181.1. ст.181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПКУ, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 ПКУ, крім особи, яка є платником єдиного податку першої – третьої групи.

Після такої реєстрації платником ПДВ доведеться налаштувати облік «вхідного» ПДВ від постачальників (податковий кредит) та «вихідного» ПДВ (податкових зобов’язань), відкрити рахунок в казначействі, та розпочати реєструвати податкові накладні в ЄРПН.

А далі в цьому напрямку після прийняття самої схеми роботи треба розробити господарські договори з постачальниками, кур’єрами та покупцями (публічний договір). І вже після їх розробки та аналізу сформувати порядок відображення операцій в обліку з урахуванням наказу про облікову політику на підприємстві.

  О. Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та Партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана