СТО втратило автомобіль

НАУКОВИЙ ВИСНОВОК

щодо правової природи відносин між власником майна, користувачем і підрядником,
а також можливості пред’явлення вимог про відшкодування шкоди за договором побутового підряду (справа №591/694/21, № 61-9144св24)

Київ-2025

І. Зміст запиту від 29.04.2025 №591/694/21 (№61-9144св24)

Для наукового висновку щодо тлумачення та застосування норм права відповідно до п. п. 3.1., 3.2., 3.3. Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду №1 від 02.02.2018, щодо правової природи відносин між власником майна, користувачем і підрядником, а також можливості пред’явлення вимог про відшкодування шкоди за договором побутового підряду поставлені наступні запитання:

У яких правовідносинах (договірних, недоговірних) перебуває власник майна з ФОП, який прийняв автомобіль у ремонт від третьої особи (користувача цього майна)?
Чи може власник майна, переданого третьою особою (якій власник передав його у користування за усним договором) підряднику за договором побутового підряду (в усній формі) звертатись з вимогами про відшкодування шкоди внаслідок незбереження підрядником такого майна? Чи такі вимоги може пред’являти третя особа – замовник за договором підряду?
Чи можливе одночасне застосування статей 841 ЦК України та 1166 ЦК України?
Хто має бути належним відповідачем за позовом у цій справі?

ІІ. Нормативно-правові акти, документи та джерела, використані при проведенні науково-правової експертизи:

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV
Тимошенко Л. В. // Договірні відносини як елемент права // Хмельницький прикордонний, 2023. – 124 с.
Борисова В.І. Цивільне право том 2. Форма та порядок укладення договору. Харків юридичний. – 2011. 161 с.
Дзера О. В. Цивільне право України/ Поняття та види договору підряду/.
Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#n504
Цивільне право України: навчальний посібник / кол. авторів; за ред. Г.Б. Яновицької, В.О. Кучера. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. – 468 с.
Яковлєв О. С. Цивільна відповідальність за шкоду, завдану майну. — К.: Юрінком Інтер, 2019. — С. 82–84.
Луць В. В. Коментар до Цивільного кодексу України. — К.: Алерта, 2020. — С. 201–205.
Vovk M.Z. The compensation for harm: problems and prospects for further legislative reform / Vovk M.Z., Zaiats O.S. // Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. – Серія: Право. – 2023. – Випуск 75. – Ч. 1. – С. 167-172.
Рапа В. Є. Цивільно-правове регулювання відносин побутового підряду. Тернопіль 2020. 164 с.
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
Сахно Ю. В. Проблеми співвідношення договірної та деліктної відповідальності в цивільному праві України. Юридичний вісник. 2024. 318 с.
Ківалова Т.С. Зобов’язання відшкодування шкоди у цивільному законодавстві України (теоретичні аспекти): моногр. /Т.С. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2008. – 360 с.
Кузнєцова Н. С., Підопригора О. А. Цивільне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Т. 2. — С. 315
Господарський кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text

IІІ. Результати науково-правового дослідження

Цей науковий висновок побудований за наступним алгоритмом:

Дослідження характеру правовідносин між власником та підрядником, який отримав майно від третьої особи (користувача);
Дослідження обсягу прав власника щодо пред’явлення вимог підряднику про відшкодування шкоди;
Дослідження можливості пред’явлення аналогічних вимог користувачем майна (замовником за договором підряду);
Дослідження співвідношення та можливості одночасного застосування статей Цивільного кодексу України;
Дослідження питання належного відповідача.

Дослідження характеру правовідносин між власником та підрядником, який отримав майно від третьої особи (користувача)

Правовідносини виступають центральною категорією в теорії права. Загальноприйнятим є визначення їх як особливого виду суспільних відносин, учасники яких пов’язані взаємними юридичними правами та обов’язками. При визначенні поняття «договір» необхідно звернутися до статті 626 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків [1].

Як зазначає Борисова В.І., укладаючи договір, сторони можуть виражати свою волю зовні у різні способи, але їх воля має узгоджуватися не лише змістовно, а й задля взаємного її сприйняття. Вказівку на належну форму втілення згоди слід розуміти відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК, згідно з якою сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Варіантів два – усна та письмова форми договору. Оскільки всякий договір є правочином, до форм договору застосовуються положення про форми правочинів (статті 205-209, 218-220 ЦК України) – усну та письмову (просту та нотаріально посвідчену) [3].

Формою правочину називається спосіб вираження волі його сторін. Сторони правочину мають право обирати його форму, якщо інше не встановлено законом.

Цивільне законодавство визначає такі форми правочину:

1) конклюдентні дії; це дії особи, які свідчать про намір вчинити правочин;

2) мовчання; за цієї формою воля особи до вчинення правочину може виражатися лише у випадках, визначених законом або договором;

3) усна (словесна) форма; застосовується у всіх випадках, коли для конкретного виду правочину законом не передбачено іншу форму; відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність;

4) письмова форма; виражається в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили, або за дорученням іншою особою у випадках, визначених законом; до письмової форми прирівнюється вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку (ч. 1 ст. 207 ЦК)[4].

Згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року, статтею 23 п.11, порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги – у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, – у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [5].

Одним з ключових аспектів правовідносин є ситуація, в якій підрядник отримує майно не безпосередньо від власника, а від третьої особи (користувача). Згідно зі ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), причому матеріали для виконання можуть бути надані як замовником, так і третьою особою.

Договірні правовідносини між власником та підрядником виникли через третю особу (на основі представництва) на основі договору підряду. З формально-правової точки зору, між власником майна та підрядником не укладається прямий договір. Правовий зв’язок між ними є опосередкованим – через третю особу (користувача та водночас представника власника).

Це випливає з факту передачі автомобіля на підставі усної домовленості. Договір побутового підряду – це договір, за яким одна сторона (підрядник), що здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 865 ЦК України). Підрядник буде вважатися таким, що виконав умови договору лише в тому випадку, коли він виконає усі необхідні роботи та передасть їх результат замовнику. У зв’язку з цим предметом договору побутового підряду виступає не сама робота, а її результат.

У підручнику із цивільного права вказується: «Договір підряду має зобов’язальний характер, що передбачає виконання конкретного завдання із досягненням результату»[6].

Дослідження обсягу прав власника щодо пред’явлення вимог про відшкодування шкоди підряднику

Власник майна, навіть у випадках, коли майно передано у користування третій особі, не втрачає свого речового права і, відповідно, має право на захист цього права у разі його порушення. Якщо в процесі виконання підрядних робіт таке майно зазнало пошкодження чи було знищене з вини підрядника, власник має право пред’явити до нього вимоги про відшкодування шкоди.

Правова природа такої вимоги може бути як договірною, якщо між власником і підрядником укладено договір, так і позадоговірною, тобто базуватись на деліктному зобов’язанні. Зокрема, згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Ця норма закріплює загальний принцип деліктної відповідальності – винна особа зобов’язана компенсувати шкоду у повному обсязі, незалежно від наявності між нею і потерпілим будь-яких договірних відносин.

Ключовим елементом для настання деліктної відповідальності підрядника є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (наприклад, порушення правил виконання робіт, вимог техніки безпеки чи будівельних норм), вини (у формі умислу або необережності), шкоди та причинного зв’язку між діями підрядника і завданою шкодою. Власник майна, довівши наявність цих елементів, має повне право звернутися з відповідною вимогою до суду, навіть якщо він безпосередньо не укладав договір із підрядником. Цивільне законодавство України не ставить деліктну відповідальність у залежність від наявності договірного зобов’язання — достатньо факту завдання шкоди протиправними діями.

Законодавче підґрунтя такої позиції міститься також у статті 386 ЦК України, яка гарантує власнику право на витребування майна з чужого незаконного володіння та на усунення перешкод у здійсненні права власності. Стаття 386 у взаємозв’язку зі статтями 397 і 398 дозволяє тлумачити право власника як активне суб’єктивне право, що захищається незалежно від фактичного стану володіння.

Варто також врахувати положення статті 22 ЦК України, відповідно до якої особа, якій завдано майнової шкоди, має право на її повне відшкодування, зокрема — втрати, яких вона зазнала, і упущеної вигоди, яку могла б отримати за звичайних обставин. Це положення важливе для обґрунтування не лише факту шкоди, але й її обсягу в разі судового спору.

У науковій літературі також підкреслюється, що власник майна, навіть у разі передачі речі у тимчасове користування, не втрачає правового інтересу в її збереженні. Так, зокрема, професор О. С. Яковлєв у праці «Цивільна відповідальність за шкоду, завдану майну» зазначає, що саме титульний власник є належним суб’єктом права на відшкодування шкоди, оскільки об’єкт шкоди — це об’єкт його речового права [7]». Аналогічної думки дотримується і В. В. Луць у коментарі до Цивільного кодексу, підкреслюючи, що право на відшкодування шкоди є елементом змісту права власності, яке включає в себе як право володіння, користування і розпорядження річчю, так і право на її захист [8].

Дослідження можливості пред’явлення аналогічних вимог користувачем майна (замовником за договором підряду)

У випадку, коли майно для виконання робіт за договором підряду надається не замовником, а третьою особою (користувачем), виникає питання: хто має право пред’являти вимоги у разі пошкодження або втрати майна підрядником?

Цивільне законодавство України чітко визначає, що право на захист належить суб’єкту, чиє право порушене. Згідно зі ст. 386 ЦК України, саме власник має право на витребування свого майна та на захист від посягань, що порушують його право власності.

На перший погляд може здаватися, що оскільки саме замовник вступив у договірні відносини з підрядником, а також надав майно (незалежно від форми власності), він має повне право висувати претензії у разі порушення умов договору або пошкодження цього майна.

Проте цивільне законодавство України дає чітке бачення цієї ситуації. У разі втрати, знищення або пошкодження майна внаслідок неправомірних дій або бездіяльності підрядника, власник майна має право вимагати відшкодування шкоди на підставі деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України. У цій нормі передбачено, що «майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі». Таким чином, відповідальність підрядника перед користувачем (замовником) буде виключно договірною – за неналежне виконання умов договору. Швидше за все користувач (замовник) у цих відносинах має вважатися представником власника, оскільки діє він за рахунок власника і ремонт пошкодженого автомобіля здійснюється на користь власника. Навіть, якщо користувач оплачує такий ремонт власним коштом, сума такої оплати носить характер дарунка власнику, оскільки та якщо користувач не бере на себе зобов’язання перед власником щодо оплати такого ремонту.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК).

Аналіз норми ч. І ст. 837 ЦК свідчить про те, що даний договір є консенсуальним, двостороннім та оплатним.

З наведеного визначення випливає, що договір підряду регулює зобов’язання з виконання робіт. Предметом договору підряду може бути будь-яка робота, в процесі виконання якої створюється результат, що передається замовнику. Закон не містить вичерпного переліку робіт, які можуть виконуватися за договором підряду. Безперечним, однак, є факт, що предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріальної форми (наприклад, виготовлення речі, здійснення її ремонту, зміна її споживчих властивостей тощо)[9].

Отже, користувач майна (особа, якій автомобіль був наданий для тимчасового користування), не має права пред’являти вимоги про відшкодування шкоди, адже шкода завдана не йому, а власнику. У вказаних відносинах користувач може виступати представником власника, посередником.

Дослідження співвідношення та можливості одночасного застосування статей Цивільного кодексу України

Стаття 841 ЦК України передбачає обов’язок підрядника передати замовнику результат виконаних робіт та усунути недоліки, якщо вони були допущені в процесі виконання робіт. Це положення зобов’язального характеру, яке охоплює випадки порушення договірних зобов’язань. Водночас, стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, яка може виникнути незалежно від наявності договірних відносин — зокрема, в результаті протиправних дій або бездіяльності, які заподіяли шкоду особі чи її майну.

Закон не містить прямої заборони на застосування норм зобов’язального (договірного) та деліктного права одночасно. Більше того, правова доктрина та практика свідчать про можливість їхньої паралельної дії у випадках, коли одна й та сама поведінка особи порушує договір і водночас завдає шкоди. В юридичній літературі така ситуація трактується як кумуляція (накопичення) зобов’язань.

Якщо ФОП, який прийняв майно за договором підряду, не лише порушив договірні зобов’язання, передбачені статтею 841 ЦК України (наприклад, не виконав роботу або виконав її неякісно), але й водночас своїми діями чи бездіяльністю спричинив шкоду майну чи особі замовника, виникає ситуація, коли до його поведінки можуть бути одночасно застосовані положення про договірну відповідальність (як спеціальну норму) та про делікт (як загальну). Ці норми не суперечать одна одній, а навпаки — доповнюють одна одну, дозволяючи забезпечити повне і справедливе відшкодування завданих збитків. Застосування такого підходу відповідає принципам верховенства права, справедливості та повного відшкодування шкоди, як це передбачено ст. 3, 6 та 22 Конституції України [11].

Важливе значення має й принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 22 ЦК України, який вимагає відшкодування не тільки прямих збитків, а й упущеної вигоди. Отже, у разі коли договірна відповідальність не охоплює всього обсягу заподіяної шкоди, застосування деліктної відповідальності є не лише можливим, а й необхідним для захисту прав потерпілого [12].

У науковій статті зазначається, що сьогоднішній стан українського законодавства свідчить про відсутність систематизованого підходу до визначення та регулювання договірної чи деліктної відповідальності. Цивільний кодекс України не містить таких визначень, не користується такими поняттями у своїх нормах. Дані поняття є поширеними у правовій теорії, однак сукупність різних, нерідко суперечливих, наукових позицій не дозволяє сформувати єдиного висновку і тут. У зв’язку з правовою невизначеністю, яка виникає між теоретичними підходами, при співвідношенні договірної та деліктної відповідальності, сьогодні все ще існує необхідність у дослідженні цього питання [13].

Дослідження питання належного відповідача

Як зазначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини, а в окремих випадках — і без неї. Зазначене положення встановлює загальний принцип деліктної відповідальності, відповідно до якого належним відповідачем є особа, чиї дії або бездіяльність перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку із завданою шкодою.

У даному випадку йдеться про ситуацію, коли автомобіль був переданий фізичній особі-підприємцю (ФОП) для проведення ремонту, і саме в його розпорядженні майн обуло викрадене внаслідок грубої необережності підрядника. Таким чином, ФОП, як особа, яка здійснює господарську діяльність у сфері ремонту транспортних засобів, фактично і де-юре прийняв на себе обов’язки щодо збереження переданого майна.

Слід зазначити, що відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник — прийняти та оплатити результат роботи. При цьому зобов’язання підрядника охоплюють не лише виконання самої роботи, але й дбайливе ставлення до речей, переданих йому для цього виконання. Це особливо важливо у випадках побутового підряду, коли майно передається в користування для ремонту, налаштування чи обслуговування (ч. 1 ст. 865 ЦК України).

Згідно зі статтею 224 ГКУ учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Враховуючи статтю 225 п.1 ГКУ, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, саме ФОП, який фактично прийняв майно в ремонт, виступає особою, яка несла обов’язок щодо забезпечення його збереження. Якщо внаслідок його недбалості, порушення правил зберігання або бездіяльності майно було пошкоджено чи втрачено, саме він підлягає притягненню до відповідальності як належний відповідач.

Враховуючи викладене, слід дійти до висновку про те, що:

Між власником майна та ФОП, який прийняв автомобіль у ремонт від користувача, виникають договірні правовідносини (договір підряду). Це випливає з факту передачі автомобіля на підставі усної домовленості, що відповідає статті 841 Цивільного кодексу України. Згідно з нею, побутовий договір підряду може бути укладений в усній формі. Передача автомобіля від імені власника користувачем, з його відома та погодження, свідчить про погодження договору підряду умов договору з боку самого власника, адже витрати на ремонт несе він, навіть якщо оплату здійснить користувач, то ця оплата буде де-факто і де-юре дарунком власнику.
Власник майна, переданого у користування третій особі, має право пред’являти вимоги про відшкодування шкоди до підрядника, якщо з його вини відбулася втрата майна власника. Третя особа не має право висувати вимоги про відшкодування шкоди внаслідок незбереження підрядником майна, адже не є власником, а лише користувачем і шкода третій особі не завдана. Деліктна відповідальність підрядника перед власником майна також може виникати на підставі статті 1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними діями або бездіяльністю особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Одночасне застосування договірної норми (стаття 841 ЦК України) та деліктної (стаття 1166 ЦК України) є допустимим, оскільки ці дві норми є спеціальною і загальною, а отже не суперечать одна одній. Якщо ФОП, що прийняв майно за договором (усно чи письмово), не виконав договірні зобов’язання (ст. 841) і водночас внаслідок своїх дій чи бездіяльності завдав шкоди (ст. 1166), можна застосовувати обидві статті одночасно.
Належним відповідачем у цій справі є фізична особа-підприємець, який фактично прийняв автомобіль у ремонт і зобов’язаний був забезпечити його збереження. Адже саме дії такого підприємця перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з заподіяною шкодою. Відповідно до статті 1166 ЦК України, відповідальною особою є та, чиї дії або бездіяльність заподіяли шкоду.

Отже, саме ФОП як виконавець послуг має бути стороною, до якої висуваються вимоги про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, належним відповідачем.

Член Науково-консультативної ради при ВС,

доктор філософії права (к.ю.н.), доцент

Єфімов О. М.

12 травня 2025 року