Торгівля акціями КІФ

EXPERTUS. Головбух

Питання: Інвестиційна фірма укладає договір купівлі-продажу фінансових інструментів (акцій корпоративного інвестиційного фонду) між юридичною особою – резидентом Австрії, але взятий на облік в Україні (має податковий номер) в ролі Продавця та фізичною особою – резидентом України в ролі Покупця. Розрахунки по договору будуть проводитись без залучення Інвестиційної фірми, напряму між сторонами.

Які податкові зобов’язання виникають при цій операції для кожної сторони (Покупець, продавець та інвестиційна фірма) та чи виступатиме Інвестиційна фірма податковим агентом при здійсненні такої операції??

Відповідь: Відповідно до ст.1 Закону України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 № 5080-VI акція корпоративного інвестиційного фонду – цінний папір, емітентом якого є корпоративний інвестиційний фонд та який посвідчує майнові права його власника (учасника корпоративного фонду), включаючи право на отримання дивідендів (для закритого корпоративного фонду), частини майна корпоративного фонду у разі його ліквідації, право на управління корпоративним фондом, а також немайнові права, передбачені зазначеним Законом.

Згідно з ч.9 ст.7 зазначеного Закону придбання цінних паперів під час їх первинного розміщення чи продаж емітентом раніше викуплених цінних паперів або пред’явлення до викупу цінних паперів такого інституту здійснюється учасниками такого інституту чи інвесторами через інвестиційну фірму, з якою укладено договір андеррайтингу щодо таких цінних паперів, або інвестиційною фірмою, з якою укладено договір андеррайтингу щодо таких цінних паперів, за власний рахунок чи за рахунок її клієнтів.

Інвестиційна фірма, яка здійснила андеррайтинг цінних паперів такого інституту, зобов’язана виконувати функцію маркет-мейкера щодо таких цінних паперів ІСІ у встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку.

Вимоги (правила) щодо здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затверджені рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.11.2020 № 640, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2021 за № 62/35684.

Відповідно до Розділу І вказаних Вимог маркет-мейкер – це торговець, який на підставі договору про виконання функцій маркет-мейкера, що укладається з фондовою біржею або з фондовою біржею та емітентом фінансових інструментів здійснює на постійній основі від власного імені за власний рахунок та за самостійно визначеними цінами операції, передбачені договором, шляхом подання пропозицій вчинити правочин щодо фінансових інструментів, допущених до торгів на такій біржі.

Розділ IV Вимог зобов’язує торговців під час встановлення ділових відносин до надання клієнту будь-якої інвестиційної послуги з клієнтом генеральний договір або інший договір, який містить результати проведеного торговцем оцінювання клієнта, в електронній чи паперовій формі, який повинен відповідати Вимогам до договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) – діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, встановлених НКЦПФР.

При виконанні операцій з фінансовими інструментами торговці зобов’язані, зокрема, виконувати функції податкового агента у випадках, визначених Податковим кодексом України. Документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів – учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.

Вимоги до договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) – діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затверджені Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.11.2020 № 641, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2021 за № 60/35682.

Згідно з розділом VI цих Вимог предметом договору доручення є надання торговцем (повіреним) певного виду послуги з укладення договору (договорів) купівлі, продажу, позики або міни фінансових інструментів, здійснення операції РЕПО від імені клієнта (довірителя) та за його рахунок, а у випадку коли клієнтом торговця є номінальний утримувач – за рахунок клієнта номінального утримувача / клієнта клієнта номінального утримувача. При цьому договір доручення має містити, зокрема суму (орієнтовну суму) договору та/або дохідність (для боргових фінансових інструментів) або порядок її визначення, а також термін/строк та умови оплати фінансових інструментів, які є об’єктами цивільних прав за договором. А відповідно до п.4 цього ж Розділу Вимог якщо розрахунки за договором, що укладається на виконання договору доручення, здійснюються клієнтом самостійно, датою виконання договору доручення є дата підписання документа, який підтверджує виконання сторонами зобов’язань, що передбачені цим договором, та/або дата настання останньої з наступних подій, які можуть відбуватися у будь-якій послідовності: перехід права власності на фінансові інструменти, що є об’єктами цивільних прав за договором, або здійснення оплати за договором, якщо сторони не домовилися про інше.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість та вважає правомірним, що розрахунки по договору будуть проводитись без залучення Інвестиційної фірми, напряму між сторонами (покупцем і продавцем).

Відповідно до пп.141.4.1. ст.141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними статтею 141 ПКУ. Для цілей цього пункту такими доходами, зокрема, є прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження наступних інвестиційних активів:

цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав у статутному капіталі юридичних осіб – резидентів, крім тих, що знаходяться в обігу на фондовій біржі, що входить до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «а» підпункту 141.4.11 пункту 141.4 статті 141 ПКУ;

акцій, корпоративних прав у статутному капіталі юридичної особи – резидента України, за умови що у будь-який час впродовж 365 днів, що передують продажу або іншому відчуженню, вартість таких акцій, корпоративних прав на 50 і більше відсотків утворювалась за рахунок нерухомого майна, яке розташовано в Україні та належить такій юридичній особі – резиденту України або використовується такою юридичною особою – резидентом України на підставі договору операційної або фінансової оренди (лізінгу) чи аналогічного договору, і таке використання має відображатися в обліку такої юридичної особи як актив, у тому числі актив з права користування, згідно з вимогами національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно з пп.141.4.2. ст.14 ПКУ резидент, у тому числі фізична особа – підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа – підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4-141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Відповідно до пп.14.1.213. ст.14 ПКУ резидент – це, зокрема й фізична особа – резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Отже, заперечувати податківцям щодо непоширення положень п.141.4 ПКУ на фізичних осіб буде досить непросто.

Так, до прикладу відповідно до п.141.4. ПКУ у разі якщо нерезидент набуває право власності на інвестиційний актив, визначений абзацами третім – шостим підпункту «е» підпункту 141.4.1 ПКУ, у іншого нерезидента, який не має постійного представництва в Україні, нерезидент, який набуває право власності, зобов’язаний утримати податок з прибутку від відчуження інвестиційного активу, виплаченого на користь іншого нерезидента, за ставкою в розмірі 15 відсотків та за його рахунок, задекларувати та перераховувати до бюджету України податок під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країною резиденції особи, на користь яких здійснюється виплата, що набрали чинності. Такий нерезидент – покупець зобов’язаний не пізніше дати здійснення першої оплати за інвестиційний актив, що придбавається, стати на облік у контролюючому органі за місцезнаходженням української юридичної особи, акції, корпоративні права якої формують вартість інвестиційного активу, що є предметом такого правочину.

Тож, покладення вказаного обов’язку свідчить про обов’язковість сплати податку на репатріацію з операції з продажу інвестиційного активу, навіть у тому разі, коли дохід отримують і виплачують нерезидент. А тому фізична особа – резидент навряд чи зможе обґрунтувати відсутність у неї обов’язку утримати та сплатити податок на репатріацію із вартості інвестиційного активу, придбаного у нерезидента.

  О.Єфімов,

Старший партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри приватного права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді