Чиє воно те благо?

У листі до минулого моніторингу цікавився, де та межа, яка відмежовує додаткове благо працівника від виробничої потреби. Нагадаю, йшлося про те, що в ДФС додатковим благом чомусь вважають вартість перевезення працівників, які працюють вахтовим методом, до місця роботи.

У цьому ж моніторингу інший приклад: медогляд з ініціативи та коштом роботодавця 

(стор.2 Моніторингу: ІПК від 22.12.2017 р. N 3121/6/99-99-13-02-03-15/ІПК). Межею, що відмежовує додаткове благо від виробничої необхідності у цьому разі є Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядок проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок, затверджений постановою КМУ. У ДФС вважають що лише обов’язкові з точки зору вказаного Переліку медогляди, не є додатковим благом. Якщо ж на медогляді наполягає роботодавець, а не КМУ, то вартість його автоматично перетворюється на додаткове благо для працівника. Так, ніби працівникові не усе одно, хто саме і чому його посилає в лікарню на медогляд. Виходить, що ні: якщо посилає КМУ, то це не благо, а якщо роботодавець – то благо.

При цьому в цій же ІПК податківці вказують, що «медичний огляд – це огляд, який проводять медичні працівники лікувально-профілактичних закладів у визначених законом випадках з метою встановлення придатності деяких категорій працівників до роботи і запобігання професійним захворюванням». Десь є бодай якийсь натяк на бодай якесь там благо???

Адже благо працівника – це те, що задовольняє саме його (працівника) потреби. А якщо воно задовольняє потреби роботодавця, то це для нього (роботодавця) благо. Та оскільки він сам за нього й платить, то де тут дохід?