За час дії карантину, а це трохи більше ніж півтора місяці, була сформована судова практика по даному виду правопорушення і ми можемо виокремити певні особливості та способи судового захисту.
Відповідальність за порушення правил карантину передбачена статтею 443 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), а самі правила встановлені Постановою Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з усіма змінами та доповненнями (надалі – Постанова).
Аналізуючи судову практику, ми можемо побачити, що в переважній більшості місцеві суди, а саме вони уповноважені розглядати справу про порушення правил карантину відповідно до ст. 221 КУпАП, повертають матеріали справи на доопрацювання відповідному правоохоронному органу, оскільки працівники поліції складають протокол з порушеннями або не встановлюють всіх необхідних обставин.
Для прикладу розглянемо справу № 635/2115/20, яку розглядав Харківський районний суд Харківської області.
У цій справі чоловік повернувся до України з Польщі та підписав добровільну згоду знаходитись вдома протягом 14 днів, але 31 березня 2020 року не перебував вдома, і чим, на думку працівників поліції, порушив правила щодо карантину людей, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 443 КУпАП.
Однак суд постановою від 16.04.2020 у даній справі повернув матеріали справи на доопрацювання, оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення взагалі не викладено суть правопорушення. У протоколі було зазначено посилання на статтю 443 КУпАП і не було вказано, які конкретно правила щодо карантину людей особа порушила.
Норма статті 443 КУпАП носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов’язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Тому суд постановив, що адміністративна справа не може бути розглянута і підлягає поверненню органу, який направив матеріал, для належного оформлення.
Аналогічна правова позиція, зокрема, міститься у постанові Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 квітня 2020 року по справі № 705/1470/20 та у постанові Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2020 року по справі № 331/1493/20.
Одним з недоліків, що унеможливлює розгляд справи є відсутність доказів. Працівники поліції у деяких справах жодним чином не збирають та не надають суду доказів відповідного правопорушення. Хоча такий обов’язок передбачений статтею 251 КУпАП.
Наприклад, суд у постанові від 22 квітня 2020 року справа № 212/2598/20 зазначив, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, серед розповсюджених причин для закриття справи є неправильне встановлення працівниками поліції суб’єкта правопорушення.
Для прикладу візьмемо ситуацію, що розглядалась у справі № 726/437/20. Так, працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення стосовно особи, що працює касиром в закладі «Центральний ломбард». Він не припинив роботу закладу та здійснював прийом відвідувачів, чим порушив п.2, підпункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.443 КУпАП.
Але працівники поліції не врахували той факт, що суб’єктом правопорушення у даному випадку є не працівник, а суб’єкт господарювання або його посадова особа.
Суд у постанові від 22 квітня 2020 року зазначив, що відповідальність за порушення вимог щодо заборони роботи суб`єктів господарювання, які приймають відвідувачів можуть нести тільки суб`єкти господарювання, а не їх працівники, оскільки вони не здійснюють господарську діяльність та не відповідають за дії суб`єкта господарювання, у якому працюють.
Тому на цій підставі суд закрив провадження за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Менчак Ілля, юрист АО «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери»
Facebook Messenger
Skype
Telegram
Viber
WhatsApp
Електронна пошта
