Відповідь: Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. При цьому в силу презумпції невинуватості особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст.62 Конституції України).
Відповідно до ст.33 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) при накладенні адміністративного стягнення (притягненні до адміністративної відповідальності) враховується у тому числі особа порушника та ступінь його вини.
Як відомо, вина – це психічне ставлення правопорушника до вчиненого ним правопорушення. Вона буває умисною чи необережною (ст.9 КУпАП). Згідно зі ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. А відповідно до ст.11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Коли йдеться про «особу, яка його вчинила», юристи мають на увазі ті елементи складу правопорушення, які називаються «суб’єкт» та «об’єктивна сторона» адміністративного чи кримінального правопорушення. Вона полягає у конкретних діях конкретного суб’єкта правопорушення. Якщо ці дії вчинені іншою особою, то саме вона (ця інша особа) і є суб’єктом правопорушення. Саме у цієї іншої особи може бути наявна вина у форму умислу чи необережності.
Отже, бухгалтер не може бути суб’єктом правопорушення, вчиненого іншою особою до вступу цього бухгалтера на посаду. Не може такий бухгалтер і мати вину, оскільки вина (незалежно від її форми) пов’язується зі ставленням правопорушника до того правопорушення, яке вчиняє саме він, а не особа, що перебувала на цій посаді до нього.
Таким чином, у складі адміністративного правопорушення, передбаченого ст.1631 КУпАП (відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України), відсутні такі три з чотирьох необхідних його ознак як суб’єкт, суб’єктивна та об’єктивна сторони.
Відповідно до ч.2 ст.9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність бухгалтера за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, настає за ст.212 Кримінального кодексу України (ККУ).
ККУ як і КУпАП встановлює, що злочином (тобто кримінальним правопорушенням) є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст.11 ККУ). Як і в адміністративному правопорушенні виною визнається психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст.23 ККУ).
Особливістю кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст.212 ККУ, є те, що суб’єктивною стороною злочину, має бути лише умисел, а суб’єктом – службова особа (так званий спеціальний суб’єкт).
Відповідно до ч.3 ст.18 ККУ «службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом».
Відповідно до ст.8 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV (Закон № 996) відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого строку, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. При цьому для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації, у тому числі й введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Оскільки ведення бухгалтерського обліку прямо пов’язано з визначенням об’єктів оподаткування та обрахуванням баз для нарахування податків, слід вважати, що бухгалтер є саме тією службовою особою, про яку йдеться у ст.212 ККУ.
Однак, суб’єктом злочину (кримінального правопорушення) бухгалтер може бути лише у тому випадку, коли саме він вчиняв дії, що привели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, та ще й мав психічне ставлення до цих дій у формі умислу. З цього випливає висновок про те, що головний бухгалтер несе відповідальність за порушення податкового законодавства, вчинені саме ним і лише з моменту вступу його на посаду.
Автор: Олександр Єфімов, Керуючий Партнер, доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, член Науково-консультативної ради Верховного Суду
Facebook Messenger
Skype
Telegram
Viber
WhatsApp
Електронна пошта
