Часткове відступлення права вимоги за межами України

Питання: Між ТОВ (Позичальник, резидентом України) та Компанією (Позикодавцем, Нерезидентом) укладено договір позики. Чи може бути переведено борг за даною позикою Позичальником-нерезидентом на іншого частково, наприклад у розмірі 50%?
Тобто стане два нерезидента-позичальника по 50% боргу в кожного
?

Відповідь: Перш за все слід зауважити, що коли мова йде про заміну кредитора, а не боржника у зобов’язанні, а питання саме так і поставлено, то йдеться не про переведення боргу, а про відступлення права вимоги. Переведення боргу має місце у разі, коли замінюється боржник.

Відповідно до ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином у договорі про відступлення права вимоги, може бути встановлено, що до нового кредитора переходять не усі права вимоги за договором позики, а лише їх частина, 50%.

Дещо ускладнити часткове відступлення права вимоги за позикою може ст.517 ЦКУ, відповідно до якої первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Оскільки договір позики у позикодавця, зазвичай, є в одному примірнику, то доведеться кредиторам вирішувати, у кого з них має знаходитися оригінал. Виходом із цієї ситуації може бути складення договору позики у трьох примірниках так, щоб у кредитора оригіналів було два. Або ж договір відступлення права вимоги може бути укладений вже після того, як боржник поверне первісному кредитору 50% позики.

Таким чином, відступлення права вимоги у частині, а не в повному обсязі, не суперечить чинному законодавству України. Однак слід мати на увазі, що окрім законодавства України має застосовуватися ще й законодавство країни резидентства кредиторів, яке може й забороняти те, що дозволено за законодавством України.

Що стосується валютного законодавства, то в такому разі йдеться про застосування Закону України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII, відповідно до ст.7 якого транскордонний переказ валютних цінностей здійснюється виключно через уповноважені установи. Порядок проведення переказу валютних цінностей визначається Національним банком України.

Транскордонний переказ валютних цінностей – це рух певної суми коштів в Україну або за її межі з метою зарахування цих коштів на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі (ст.1 Закону України «Про валюту і валютні цінності»).

Згідно з п.4 Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Національного банку України від 02.01.2019 № 2, операції, пов’язані з наданням та отриманням резидентами позик і кредитів належать до валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу.

Відповідно до п.6 цього ж Положення уповноважені установи самостійно, на підставі своїх внутрішніх документів, приймають рішення про необхідність подання клієнтом документів, пов’язаних зі здійсненням валютної операції.

При цьому:

  • уповноважені установи під час проведення валютних операцій зобов’язані враховувати вимоги щодо здійснення уповноваженими установами аналізу та перевірки документів (інформації) про валютні операції, які встановлюються Національним банком України;
  • уповноважена установа зобов’язана запобігти проведенню валютної операції (відмовити в проведенні валютної операції), яка не відповідає вимогам валютного законодавства;
  • уповноважена установа в разі, якщо валютна операція пов’язана з уникненням вимог/обмежень/заборон, установлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов’язань за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, здійснює заходи, передбачені цими законами України.

Таким чином, чинне законодавство України не забороняє відступлення нерезидентом іншому нерезиденту права вимоги повернення резидентом України отриманої позики в частині (50%). Однак врахуванню при такому відступленні права вимоги підлягає не лише українське законодавства, а й законодавство країни, де зареєстровані нерезиденти кредитори.

Окрім того враховувати потрібно ще й вимоги валютного законодавства, яке надає уповноваженим банкам, через які буде здійснюватися повернення позики, вимагати під час здійснення ними валютного контролю та фінансового моніторингу певного переліку документів, який переконає такий банк у цілковитій правомірності повернення позики двом кредиторам у відповідних частках.

Автор: Олександр Єфімов,
Керуючий Партнер, доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, член Науково-консультативної ради Верховного Суду