Питання: Підкажіть, будь ласка, коли треба зареєструватися бухгалтерам за Законом про «стукацтво»?
Наприклад, ФП переїхав в інше місто, іншу країну. За нього сплачує податки, здає звіти довірена особа. Чи потрібно такій довіреній особі реєструватися та т.ін.? При цьому така довірена особа не є бухгалтером?
Відповідь: На податковому слензі позика називається поворотною фінансовою допомогою. Так в Індивідуальній податковій консультації від 24.10.2017 № 2349/ІПК/26-15-12-03-11 ГУ ДФС у м. Києві вказує, що «правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики».
Проте надання позики підприємством фізичній особі і є нібито найпростішим способом врегулювання таких відносин, він усе ж несе у собі певні ризики для підприємців, про які не варто забувати:
- Ризик неправильного оподаткування процентів за позикою, невиконання функцій податкового агента.
- Ризик визнання позики фінансовою операцією та відповідні наслідки.
Детальніше далі.
Позика, її суть та ризики
У відносинах позики одна особа, що називається позикодавцем, надає грошові кошти чи якесь майно у власність іншій особі, що називається позичальником. Варто звернути увагу на те, що грошові кошти чи речі позикодавець передає позичальнику саме у власність. Тож, коли кажуть «позич мені», мають на увазі, що те, що позичається позичальник використає на свій розсуд, оскільки стане його власником. Повертати ж позичальник повинен таку саму кількість грошових коштів, а не ті самі грошові знаки, або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а не ті самі речі.
Договір позики, як і основна маса цивільно-правових правочинів, вважається оплатним «за замовчуванням». Тобто, якщо договором позики прямо не встановлено відсутність обов’язку позичальника сплатити проценти за користування позикою, то договір позики вважається оплатним, тобто обов’язок позичальники сплатити проценти позикодавцю вважається таким, що існує. І навіть якщо процентна ставка договором позики у такому разі не передбачена, то вона може визначатися на рівні облікової ставки НБУ. Від 07.09.2018 це 6%. Будьте певні, податківці при перевірці не забудуть це, переслідуючи мету включити суму відсотків в оподатковуваний дохід позичальнику, який не сплатив такі відсотки.
Тож, якщо сторони договору позики не узгодили ані строків сплати процентів за користування позикою, ані розміру таких відсотків, ані навіть обов’язку сплати процентів, та при цьому не застерегли в договорі позики відсутність обов’язку позичальника платити проценти за користування позикою, то з точки зору ст.1048 ЦКУ вважається, що позичальник зобов’язаний платити позикодавцю відсотки на рівні облікової ставки і робити це щомісяця.
Виключення з цього правила складають два види договорів позики:
- договір позики між фізичними особами на суму, нижчу за 50 розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн.), і якщо обидві фізичні особи не є підприємцями;
- договір позики, укладений щодо речей, а не грошей.
Отже у всіх випадках, укладаючи договір позики між підприємством та його учасником, варто не забути вказати в ньому, що він є безоплатним і ніяких процентів позичальник позикодавцю сплачувати не зобов’язаний, або вказати узгоджену процентну ставку, або не забути нарахувати та сплатити проценти за ставкою НБУ.
Ще одне правило, якого варто дотримуватися при укладенні договору позики, це те, що договір позики має обов’язкову письмову форму за наявності однієї з двох умов:
- позикодавцем є юридична особа або
- сума позика більша за 170 грн. (ст.1047 ЦКУ).
Порушення цього правила має суто цивільно-правові наслідки, а саме: ст.1051 ЦКУ встановлює правило щодо допустимості доказів на той випадок, якщо позичальник вирішить оспорити договір позики на тій підставі, що він отримав від позикодавця менше грошових коштів чи речей, аніж вони домовилися, або ж на тій підставі, що він взагалі нічого від позикодавця не отримав. У такому разі свідки такого неотримання чи отримання грошей чи речей у меншій кількості будуть недоречні, оскільки «рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця, або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором». Проте суто цивільно-правовими наслідками це може не обмежитися. Податківці цілком ймовірно стверджуватимуть, що позика без дотримання письмової форми договору не є позикою, а кошти, отримані по ній, є оподатковуваним доходом. Та найскладніше у цьому, що заперечувати їм буде майже нічим: договір відсутній, а свідки не враховуються судом, як доказ.
Крім того, суттєвим моментом в отриманні позики платником єдиного податку (якщо позичальник раптом виявився спрощенцем) є строк користування нею. Так ДПС України в листі від 11.02.2013 № 1990/6/17-1216, нагадує: «зокрема, пп.3 пункту 292.11 ст.292 (Податкового) Кодексу встановлено, що до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів». Отже «податкові наслідки такої операції мають певні особливості, зумовлені податковим статусом позичальника і терміном (строком, виправлено автором) повернення фінансової допомоги останньому».
Ризик визнання позики фінансовою операцією полягає у тому, що відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-ІІ (далі – Закон 2664) «фінансовий кредит – це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент». Як було вказано вище, «за замовчуванням» будь-яка позика на суму вище за 850 грн. вважається такою, що надана під процент, розмір якого дорівнює обліковій ставці НБУ (6%). Отже будь-яка позика може набути ознак нібито фінансового кредиту лише тому, що в договорі позики не вказано, що вона є безпроцентною, або ж прямо вказано розмір процентів за користування позикою.
У таких випадках може виникнути конфлікт з контролюючими органами щодо визнання такої послуги фінансовою з усіма відповідними наслідками. Цікавою у цьому випадку є думка Верховного Суду України, якої, можна сподіватися, притримуватиметься і новий Верховний Суд. Так у постанові від 18.07.2012 у справі № 6-79цс12 ВСУ, проаналізував Закон 2664 і дійшов висновку про те, що його дія «за суб’єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності».
На думку ВСУ, «Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 – 1048 ЦК України».
Отже, на думку ВСУ, позика хоча й відноситься до фінансових послуг, проте, якщо вона надається юридичними чи фізичними особами, які за своїм статусом не є учасниками ринків фінансових послуг, то така діяльність не вимагає отримання ліцензії. Навіть у тому випадку, коли договором позики передбачено сплату процентів за користування позикою.
Дещо іншої думки у цьому питанні притримувалася Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка у листі від 26.07.2006 № 644/11-3 висловилась так: «…у межах діючого законодавства надавати кошти у позику на умовах фінансового кредиту, а саме на визначений строк та під процент мають можливість лише банки або інші фінансові установи».
ДФСУ віднайшла ще один ризик, результатом якого є надання позиці статусу фінансової послуги, забороненої для платників єдиного податку. Так, у листі від 05.02.2016 № 2503/6/99-95-42-03-15 ДФС України зазначає: «діяльність юридичної особи – платника єдиного податку третьої групи з надання поворотної фінансової допомоги іншим юридичним особам (фізичним особам – підприємцям) на постійній основі може розглядатися як фінансове посередництво», яке є несумісним з перебуванням на спрощеній системі оподаткування. Тож захоплення договорами позики може мати ще й такий негативний наслідок. Отже, якщо учасник підприємства раптом виявиться ФОПом-спрощенцем, то надання ним позики своєму підприємству зі сплатою відсотків, цілком може стати підставою для конфлікту з податківцями, які анулюють його реєстрацію платника ЄП.
Щодо штрафу слід виходити з того, що відповідно до ст.41 Закону 2664 Національний банк України у межах своїх повноважень у сфері державного регулювання ринків небанківських фінансових послуг застосовує до учасників ринків небанківських фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг) штрафні санкції за провадження діяльності на ринках фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації – у розмірі від 1000 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 17000 до 170000 грн.
Проте, як було вказано вище з посиланням на точку зору ВСУ, фізичні особи та юридичні особи, які не є учасниками ринку небанківських фінансових послуг, не повинні притягатися до вказаної відповідальності, оскільки позика у цьому разі не є фінансовою послугою.
Крім того, слід мати на увазі, що відповідно до пп.14.1.180. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб – це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), само зайнята особа, представництво нерезидента – юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст.18 та розділом IV ПКУ.
Відповідно до ст.162 ПКУ, підприємство, яке отримало позику від свого учасника, є податковим агентом стосовно процентів за користування позикою, які підприємство сплачує такому учаснику. За умови, що такий учасник не є ФОПом, який сам повинен сплачувати ПДФО чи ЄП.
Facebook Messenger
Skype
Telegram
Viber
WhatsApp
Електронна пошта
