Питання: Ми заявили до відшкодування ПДВ по операціях з будівництва нового цеху. В ході перевірки працівниками ДПС було не визнано податковий кредит по одному з постачальників через обрив ланцюгів поставок. Ми не оскаржували податкове повідомлення рішення по цій операції в суді та сплатили штраф.
Чи маємо ми право включити такий податковий кредит в збільшення вартості основного засобу, що будується?
Чи потрібно вилучити з витрат на будівництво (субрахунок 151) витрати за такою нереальною операцією?
Якщо так, то куди в бухобліку віднести такі витрати на будівництво та ПДВ?
Якщо є судова практика будемо вдячні за інформацію?
Відповідь: Пунктом 8 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 01.07.1997 № 141 (діяла до 09.08.2019) було зазначено, що сума ПДВ, яка не підтверджена своєчасно зареєстрованою в ЄРПН ПН, списується до складу інших операційних витрат (субрахунок 949) наступного дня після закінчення граничного строку, передбаченого для реєстрації ПН в ЄРПН. На сьогодні ця Інструкція втратила чинність. Проте є норми Податкового кодексу, які можна проаналізувати у цьому ж напрямку.
Відповідно до п.201.10 ст.201 ПКУ платник ПДВ має право зареєструвати в ЄРПН ПН, складену починаючи з 01.07.15 р., якщо суми ліміту реєстрації достатньо для такої реєстрації. А згідно з п.198.6 ст.198 ПКУ платник ПДВ може включити до складу податкового кредиту ПН, зареєстровані в ЄРПН, за умови, що з дати оформлення таких ПН не минуло 1 095 календарних днів.
Таким чином, списати на витрати вхідний ПДВ, не підтверджений зареєстрованою в ЄРПН ПН, можна тільки після закінчення 1 095 календарних днів із дати її оформлення.
Однак слід визнати, що прямої норми, схожої на чинний до 09.08.2019 п.8 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, на сьогодні чинне законодавство не містить.
Проте відповідно до п.8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом МФУ від 27.04.2000 № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, первісна вартість об’єкта основних засобів складається, у тому числі з суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Одне лише питання виникає у цьому разі, яке може зашкодити використати наведені норми та збільшити вартість ОЗ чи витрати на суму ПК, не дозволеного податковим органом. Запитувач вказує, що ППР щодо невизнання контролюючим органом суми ПК по одному з постачальників він не оскаржував та, більше того, самостійно сплатив штраф.
Контролюючий орган, посилаючись на цю обставину, буде стверджувати, що запитувач визнав нереальність такої операції в цілому. А тому доказувати, швидше за все в суді треба буде реальність усієї операції з таким контрагентом не лише в частині ПК, а і в частині витрат (субрахунок 151).
Іншими словами, судді важко буде зрозуміти, чому запитувач погодився з нереальністю витрат в частині права на ПК, та стверджує реальність цієї ж операції в частині витрат. Погодьтеся, якось нелогічно звучить. Тому для захисту права на суму, акумульовану на субрахунку 151, треба займати більш логічну позицію та доводити реальність усієї операції, включаючи право на податковий кредит.
Щодо реальності господарської операції існує немало правових позицій ВС. Так, у постанові ВС від 30.06.2020 по справі № 440/426/19, зазначено: «Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними».
У постанові ВС від 10.04.2020 по справі № 815/4453/14 зазначена така правова позиція: «Платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Отже, формування суб’єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту».
У постанові ВС від 27.03.2020 по справі № 826/24439/15 Верховний Суд висловився так: «Вирішуючи питання про реальність виконання господарських договорів у частині позбавлення права платника податків на податковий кредит, суди повинні дослідити зміст поданих платником податків первинних документів, встановити чи відбулися зміни майнового стану платника за результатами господарської діяльності платника податків з відповідними контрагентами у періоді, що перевірявся, витребувати докази здійснення платником податків розрахунку».
ВС у постанові від 18.11.2019 по справі № 826/3417/18 зазначено: «Обов’язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг)».
Щодо поведінки контрагентів та її наслідків для платника податку в постанові ВС від 03.10.2019 по справі № 813/4079/15 зазначена така правова позиція: «Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об’єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб’єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства».
Окрім того, щодо поведінки контрагентів в постанові ВС від 05.03.2019 по справі № 814/569/16 зазначена ще й така правова позиція: «Не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. При цьому, сам факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з урахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій».
І ще така правова позиція у постанові ВС від 22.12.2020 № 815/133/16: «Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентом своїх податкових обов’язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків».
У постанові ВС від 12.03.2019 по справі № 826/3632/17 наведена така правова позиція: «Обов’язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт/послуг) та наявність первинних документів зокрема, податкових накладних, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку».
Як видно з наведених правових позицій ВС, реальність операцій слід доводити в цілому, а не визнавати відсутнім власне право на ПК та вимагати визнати цю суму в частині вартості ОЗ.
Таким чином, оптимальним варіантом є оскарження податкового повідомлення-рішення в частині невизнання права на ПК для того, щоб довести реальність господарської операції. Якщо ще не пізно.
У такому разі витрати на субрахунку 151 «Капітальне будівництво» також матимуть право на існування.
Можна, звичайно скористатися й п.8 НПСБО 7 та відобразити суму ПК як непрямий податок на субрахунку 151 разом з іншими витратами. Проте в цьому випадку слід очікувати цілком логічну поведінку податківців, які за першої ж перевірки поставлять під сумнів всю суму витрат по вказаній операції з контрагентом, акумульовану на субрахунку 151, включаючи і невизнаний ними ПК.
Facebook Messenger
Skype
Telegram
Viber
WhatsApp
Електронна пошта
