Як правильно домовитися про те, коли можна ухвалювати рішення про виплату дивідендів

Наприклад, два попередні звітні роки ТОВ закінчило з прибутком. За результатами I кварталу поточного року ТОВ також отримало прибуток. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ відстрочено розподіл прибутку товариства й ухвалення рішення про виплату дивідендів.

І ось час настав, і учасники ТОВ вирішили розподілити всі зазначені прибутки. Виникає багато технічних питань:

1. Розподіляти одним рішенням чи трьома окремими?

2. Оформлювати одним чи трьома протоколами?

3. Що з податками?

Та найважливіше питання – облікове:

4. Прибуток, який треба розподілити, – брати зі звітності чи з кредиту рахунку 44?

Відповідно до ст. 116 ЦКУ учасники господарського товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди). Аналогічно це право становить частину корпоративних прав, передбачених ст. 167 ГКУ, згідно з якою корпоративні права – це права особи, частку якої визначають у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають у себе правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Згідно зі ст. 26 Закону про ТОВ виплату дивідендів здійснюють за кошт чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день ухвалення рішення про виплату дивідендів, пропорційно до розміру їхніх часток.

Виплату дивідендів здійснюють у строк, що не перевищує шість місяців із дня ухвалення рішення про їх виплату, якщо інший строк не встановлено статутом товариства або рішенням загальних зборів учасників.

Отже, строк виплати дивідендів можна встановити й довший, аніж шість місяців. У разі встановлення рішенням учасників строку для виплати дивідендів довшого за шість місяців затримка виплати дивідендів буде правомірною. Ба більше, це навіть не буде затримкою, оскільки виплата дивідендів відбудеться в межах установленого рішенням загальних зборів учасників строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону про ТОВ дивіденди можна виплачувати за будь-який період, що є кратним кварталу, якщо інше не передбачено статутом. Тому рішення щодо виплати дивідендів може бути ухвалено як щодо окремих періодів, так і за всі періоди разом як за один період.

Водночас щодо оформлення рішення Закон про ТОВ аж ніяк не забороняє оформлювати три окремі рішення одним протоколом. Тобто на одних і тих самих загальних зборах учасників ТОВ можна ухвалювати три окремі рішення щодо виплати дивідендів за кожен із зазначених вище періодів. Тобто три рішення буде відображено в одному протоколі.

Інакше кажучи, рішення і протокол співвідносяться між собою як суть і форма. Суттю є саме рішення, а формою його вираження – протокол. Із цієї причини три окремі рішення, оформлені одним протоколом, не суперечитимуть чинному законодавству. Проте це будуть саме три окремі рішення, навіть якщо вони в одному протоколі, оскільки розподіл дивідендів відбуватиметься щодо трьох окремих результатів діяльності ТОВ.

Крім протоколу, рішення про виплату дивідендів може бути оформлено і в інший спосіб. Так, згідно з п. 12 ч. 2 ст. 30 Закону про ТОВ до компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, і розподіл чистого прибутку товариства, ухвалення рішення про виплату дивідендів.

Для виплати дивідендів необхідним є документ, який називається рішення загальних зборів учасників ТОВ. Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону про ТОВ на загальних зборах учасників, які проводять за спільної участі учасників, ведуть протокол, у якому фіксують перебіг загальних зборів учасників й ухвалені рішення. Протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша вповноважена зборами особа.

Дещо відмінною та трохи складнішою є процедура ухвалення рішення за допомогою заочного голосування (ст. 35 Закону про ТОВ) або опитування (ст. 36 Закону про ТОВ). У першому випадку складають той самий протокол, до якого потрібно долучити заочне рішення учасника в письмовій формі.

У разі ж ухвалення рішення за допомогою опитування ініціатор опитування надсилає всім учасникам товариства відповідний запит із проєктом рішення щодо запропонованого питання (питань). У цьому запиті потрібно зазначити: адресу, на яку учасники товариства мають надіслати свою відповідь, та ухвалені рішення, а також строк, протягом якого вони мають це зробити. Запити учасникам можна надсилати із застосуванням засобів електронних комунікацій, визначених статутом товариства. У разі згоди із запропонованим рішенням учасник товариства підписує проєкт рішення та надсилає його ініціатору протягом 15 днів із дня отримання запиту, якщо інше не встановлено статутом товариства. Згода учасника товариства з ухваленим рішенням має бути безумовною. Згоду з ухваленим рішенням учасник також може надсилати із застосуванням засобів електронних комунікацій, визначених статутом товариства.

Щодо податкових наслідків слід мати на увазі, що основні з них виникають відповідно до п. 57.1¹ “Порядок сплати податкового зобов’язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів”, п. 170.5 “Оподаткування дивідендів” ПКУ.

Відповідно до п. 57.1¹ ПКУ у разі ухвалення рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток – емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, здійснює зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними ст. 137 ПКУ. Крім випадків, передбачених пп. 57.1¹.3 цього пункту (у тому числі крім виплати дивідендів фізичним особам), емітент корпоративних прав, який ухвалює рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.

Авансовий внесок розраховують із суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об’єкта оподаткування за відповідний податковий (звітний) рік, за результатами якого виплачують дивіденди, грошове зобов’язання щодо якого погашене. Авансовий внесок обчислюють за ставкою, установленою п. 136.1 ПКУ, тобто за ставкою 18 %. Суму дивідендів, що підлягає виплаті, не зменшують на суму авансового внеску.

Відповідно до пп. 57.1¹.3 ПКУ авансовий внесок не справляють у разі виплати дивідендів:

– на користь власників корпоративних прав материнської компанії, які сплачують у межах сум доходів такої компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, дивіденди, сплачені в межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, установленими пп. 57.1¹.2 ПКУ. З метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, і дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої компанії, та відображає в податковій звітності дивіденди в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування й реалізує державну фінансову політику;

– платником податку на прибуток, прибуток якого звільнений від оподаткування відповідно до положень ПКУ, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування в період, за який виплачують дивіденди;

– фізичним особам.

Якщо учасниками є фізичні особи, платники податку на доходи фізичних осіб, то відповідно до п. 170.5 ПКУ податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування. Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включно з тим, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів. Дивіденди остаточно оподатковує податковий агент під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною пп. 167.5.1, 167.5.2 і 167.5.4 ПКУ. У нашому випадку йдеться про ставку ПДФО у 5 %.

Крім ПДФО, сплаті підлягає ще й сума військового збору за ставкою 1,5 % відповідно до п. 16¹ розд. ХХ підрозд. 10 “Інші перехідні положення” ПКУ.

У питанні бази для нарахування дивідендів потрібно виходити з того, що ч. 1 ст. 26 Закону про ТОВ установлено, що виплату дивідендів здійснюють “за рахунок чистого прибутку”. Отже, як бачимо, саме “за рахунок чистого прибутку”, а не через направлення всього чистого прибутку на виплату дивідендів. Інакше кажучи, дивіденди, виплачувані учасникам, можуть у своїй сумі бути меншими, аніж цифра у фінансовій звітності чи за кредитом рахунку 44.

Проте слід мати на увазі, що чистий прибуток – це категорія, яку відображають у фінансовій звітності. А одним із показників, який найчастіше перевіряють фахівці відділу статистики та податківці під час приймання фінансової звітності, є чистий прибуток (збиток) підприємства за звітний період. Формула, за якою розраховують чистий прибуток (збиток) підприємства, випливає з форми звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід). Зокрема, чистий прибуток (збиток) розраховують і зазначають у розділі I за такою формулою:

• чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (рядок 2000)

• мінус собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (рядок 2050)

• плюс інші операційні доходи (рядок 2120)

• мінус адміністративні витрати (рядок 2130)

• мінус витрати на збут (рядок 2150)

• мінус інші операційні витрати (рядок 2180)

• плюс дохід від участі в капіталі (рядок 2200)

• плюс інші фінансові доходи (рядок 2220)

• плюс інші доходи (рядок 2240)

• мінус фінансові витрати (рядок 2250)

• мінус втрати від участі в капіталі (рядок 2255)

• мінус інші витрати (рядок 2270)

• мінус або плюс витрати (дохід) з податку на прибуток (рядок 2300)

• мінус або плюс прибуток (збиток) від припиненої діяльності після оподаткування.

Отже, у питанні, звідки брати цифру для розрахунку дивідендів, треба орієнтуватися на фінансову звітність, а не на кредит рахунку 44, оскільки чистий прибуток – це категорія звітності, а не аналітичного обліку.