Ведення військового обліку: притягнення до адмінвідповідальності

Опубліковано у  “Заробітна плата”

Адміністрування й організація діяльності

Ведення військового обліку:

притягнення до адмінвідповідальності

Правила організації військового обліку є складовою законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. За порушення порядку його ведення в особливий період передбачено суттєвий розмір адмінштрафу. Тому актуальними є питання щодо притягнення до відповідальності. Про це — далі.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.

Законодавство України зобов’язує роботодавців вести військовий облік. А держава в особі уповноважених органів слідкує за виконанням цієї вимоги та притягує порушників до відповідальності.

Перелік обов’язків роботодавця визначено в Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі — Закон № 2232) та деталізовано в Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженому постановою КМУ від 30.12.2022 р. № 1487 (далі — Порядок № 1487).

Відповідно до п. 34 Порядку № 1487 з метою ведення персонального військового обліку державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації здійснюють:

Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. А саме ст. 210–1 КУпАП, яка передбачає накладення штрафу:

за перше порушення — від 100 до 200 нмдг, або від 1700 до 3400 грн;

за повторне порушення, а також вчинення такого порушення в особливий період —від 200 до 300 нмдг, або від 3400 до 5100 грн;

за перше порушення — від 200 до 300 нмдг, або від 3400 до 5100 грн;

за повторне порушення, а також вчинення такого порушення в особливий період —від 300 до 500 нмдг, або від 5100 до 8500 грн.

Тож, зважаючи на заходи, які покладено на роботодавця щодо ведення військового обліку, у відповідях на запитання детальніше розкриємо тему відповідальності за порушення встановлених законодавством вимог.

Відповідальним за організацію військового обліку є керівник підприємства, а за ведення — окремо призначена особа. Кого будуть притягувати до відповідальності: керівника чи особу, відповідальну за ведення військового обліку?

Формулювання у ст. 210–1 КУпАП доволі широке та передбачає відповідальність для двох категорій: громадян і посадових осіб.

Разом з тим у законодавстві про працю визначення понять «громадянин» та «посадова особа» відсутні, тож звернемось до загальних тлумачень.

Під поняттям «громадянин» мається на увазі фізична особа, правовий статус якої зумовлений належністю до громадянства певної держави.

Посадовими (службовими) особами вважаються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації.

Пунктом 8 Порядку № 1487 встановлено, що організація військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях покладається на відповідних керівників.

Обов’язки з ведення військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях покладаються на працівників служби персоналу, служби управління персоналом.

У разі відсутності штатної одиниці служби персоналу обов’язки з ведення військового обліку покладаються на особу, яка веде облік працівників в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, посадовими особами на підприємстві, які несуть відповідальність,передбачену ст. 210–1 КУпАП, є: керівник та відповідальний за ведення військового обліку.

Отже, притягнути до відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію можуть як одного з них, так і обох. Адже, виходячи зі змісту ст. 210–1 КУпАП, обмежень щодо вибору порушника немає.

Крім того, ст. 210–1 КУпАП не закріплює переліку порушень, за які громадяни та посадові особі можуть бути притягнутими до відповідальності.

При цьому у ст. 42 Закону № 2232 вказано, що керівники, інші посадові особи органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності та громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку громадян України, допризовної підготовки, приписки до призовних дільниць, призову на строкову військову службу, проходження служби у військовому резерві, проходження зборів, мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності, призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, прибуття за викликом до ТЦК та СП, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов’язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно з п. 87 Порядку № 1487 посадові особи державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема за неподання до районних (міських) ТЦК та СП списків громадян, які підлягають приписці до призовних дільниць, за прийняття на роботу призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які не перебувають на військовому обліку, незабезпечення оповіщення призовників, військовозобов’язаних та резервістів про їх виклик до районного (міського) ТЦК та СП, перешкоду їх своєчасній явці на збірні пункти, призовні дільниці, несвоєчасне подання документів, необхідних для ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, та неподання відомостей про таких осіб несуть відповідальність згідно із законом.

Наведеними нормами законодавства виокремлено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за які громадяни та посадові особи несуть відповідальність, однак такий перелік не є вичерпним.

З цього випливає, що оскільки положення КУпАП не передбачають іншого, то за кожне таке порушення можуть штрафувати.

Чи буде відповідальність, якщо подавати інформацію в ТЦК та СП із запізненням? Наприклад, у разі прийняття працівника на роботу треба подати відомості протягом 7 днів. А якщо це зробити пізніше чи не подавати взагалі?

Як зазначалося вище, чинне законодавство не містить вичерпного переліку порушень законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за які громадяни та посадові особи несуть відповідальність.

Однак маємо ст. 47 Закону № 2232 та п. 87 Порядку №1487, положенням якого, зокрема, передбачена відповідальність за несвоєчасне подання документів, необхідних для ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, та неподання відомостей про таких осіб.

Отже, за неподання або несвоєчасне подання інформації громадяни та посадові особи можуть бути притягнені до відповідальності, встановленої ст. 210–1 КУпАП.

За логікою, військовий облік має вестися з моменту створення підприємства. Тож виникають запитання:

Аналогічні запитання виникають і щодо громадських організацій та благодійних фондів, де в кращому випадку один керівник на громадських засадах, а працівників немає.

Оскільки інших видів відповідальності, крім адміністративної, за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію не передбачено, повертаємось до КУпАП.

Так, у ст. 38 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а в разітриваючого правопорушення — не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Тож якщо зараз подати інформацію, строки подання якої пропущено, то можна наразити себе на штраф за несвоєчасне подання інформації. Хоча якщо строки притягнення минули, то притягнення до відповідальності можна оскаржити. Але ведення військового обліку — це комплекс взаємопов’язаних заходів, а не лише окремі дії. Тому порушення його ведення — це триваюче адмінпорушення.

З іншого боку, якщо інформацію не подавати й надалі, очікуйте на штраф за її неподання.

Таким чином, як неподання інформації, так і несвоєчасне її подання є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, які тягнуть за собою накладення штрафу відповідно до ст. 210–1 КУпАП.

Розглядають справи про такі адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а також центральне управління та регіональні органи Служби безпеки України, від імені яких накладати адміністративні стягнення мають право керівники.

Чинним законодавством передбачено, що вести військовий облік мають всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації. Цей обов’язок не містить винятків для громадських організацій та благодійних фондів, а його виконання не залежить від кількості осіб, які працюють на підприємстві, в установі, організації. Правила для всіх однакові, відповідальність теж.

Чи можна прийняти на роботу особу, яка не надає військового квитка (іншоговійськово-облікового документа)?

У ст. 24 КЗпП закріплено, що під час укладення трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

Виходячи з наведеного положення, надати відповідний військово-обліковий документ — обов’язок особи, що влаштовується на роботу.

Натомість відповідно до п. 34 Порядку № 1487 під час прийняття на роботу роботодавець зобов’язаний перевіряти в громадян України, чи є в них військово-обліковий документ, тобто посвідчення про приписку до призовної дільниці, або військовий квиток, або тимчасове посвідчення військовозобов’язаного (може бути в мобільному застосунку«Дія»).

Отже, прийняття на роботу працівника без військово-облікових документів вважається порушенням.

Чи можна прийняти на роботу особу, яка надає військовий квиток, у якому міститься запис про взяття на облік, датований ще 2000 роком, або є запис про зняттяз обліку (колись у 45 років знімали з військового обліку)?

Згідно з п. 34 Порядку № 1487 прийняття на роботу (навчання), взяття на персональний військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у ТЦК та СП.

Тобто працівник, який не перебуває на військовому обліку у відповідному ТЦК та СП, має стати на такий облік за місцем реєстрації й отримати відповідний військово-обліковий документ.

Отже, прийняття на роботу працівника, який всупереч вимогам законодавства не перебуває на військовому обліку, тягне за собою адмінвідповідальність у вигляді штрафу.

Однак трапляються винятки. До 1 квітня 2014 р. для військовозобов’язаних, які мають звання рядового складу другого розряду, граничний вік перебування в запасі становив до 40 років. Тому не дивно, якщо майбутнього працівника в такому віці було знято з військового обліку (як того вимагає п. 4 частини шостої ст. 37 Закону № 2232).

З 1 квітня 2014 р. було збільшено граничний вік перебування військовозобов’язаних на військовому обліку. Зокрема, для військовозобов’язаних, які мають звання рядового складу другого розряду, — до 60 років.

Проте це не означає, що після 01.04.2014 р. майбутній працівник зобов’язаний знову стати на військовий облік.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України).

Тому якщо майбутнього працівника зняли з військового обліку, він вже не є військовозобов’язаним. Змусити його повторно стати на облік не можна — він може це зробити тільки за власним бажанням (тобто добровільно).

Як діяти підприємству, якщо працівники відмовляються надавати свої військові квитки для формування списків для військового обліку? А якщо відмовляються повідомляти про місце проживання?

Статтею 25 КЗпП встановлена заборона вимагати під час укладення трудового договору деякі відомості та документи, а саме під час укладення трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Отже, підприємство не має права вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу,надання відомостей про реєстрацію їх місця проживання чи перебування.

При цьому п. 34 Порядку №1487 на роботодавця, зокрема, покладено здійснення заходів щодо внесення у п’ятиденний строк з дня подання відповідних документів (або відображення в електронній формі інформації, що міститься у таких документах, які можуть пред’являтися (надаватися) з використанням мобільного застосунку порталу «Дія») змін до списків персонального військового обліку щодо прізвища, власного імені та по батькові (за наявності), реквізитів паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, адреси задекларованого/зареєстрованого місця проживання, адреси місця фактичного проживання, сімейного стану, освіти, місця роботи і посади та надсилання щомісяця до 5 числа до відповідних ТЦК та СП повідомлень про зміну таких облікових даних.

З цього випливає, що роботодавець повідомляє про зміни, які стосуються сімейного стану, місця проживання, освіти, місця роботи і посади військовозобов’язаних та призовників, лише в разі подання йому відповідних документів.

Однак під час укладення трудового договору громадянин зобов’язаний податипаспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи (ст. 24 КЗпП).

Особа, яка відмовляється надавати передбачені ст. 24 КЗпП документи, у т. ч.військовий квиток, не може бути прийнята на роботу.

У Порядку № 1487 згадуються лише підприємства, установи та організації. Фізичні особи — підприємці (ФОПи) не згадуються. Звідси роблять висновок, що ФОПи військовий облік не ведуть. Але ФОПи є роботодавцями. А ст. 24 КЗпП визначає, що під час укладення трудового договору громадянин повинен подати військово-обліковий документ. З цього напрошується висновок, що ФОП під час прийняттяособи на роботу все ж повинен перевіряти, чи вона перебуває на військовому обліку,і, по суті, не приймати, якщо вона не стоїть на військовому обліку. Хоч прямо це і не написано.

Справді, ст. 24 КЗпП стосується всіх без винятків роботодавців, у т. ч. ФОПів. Але серед переліку тих, хто повинен вести військовий облік, ФОП відсутні, тому що вони не є юридичними особами. Ця норма зберігатиметься, поки не буде внесено відповідних змін до нормативно-правових актів. Таким чином, законодавством не передбачено ведення військового обліку ФОПами.

Проте Міноборони, керуючись частиною п’ятою ст. 34 Закону № 2232, зазначає, що ведення персонального обліку призовників і військовозобов’язаних за місцем їх роботи або навчання покладається, в т.ч., на підприємців та інших самозайнятих осіб (лист Генштабу ЗСУ від 27.09.2017 р. № 321/5989 та лист Міноборони від 13.11.2017 р. №321/7065).

Водночас КУпАП не передбачає адміністративної відповідальності для ФОПів ані за неподання до ТЦК та СП списків працівників, які підлягають приписці до призовних дільниць, ані за прийняття на роботу працівників, які не перебувають на військовому обліку за місцем проживання, ані за незабезпечення сповіщення про виклик у військкомат.

Таким чином, з одного боку, Генштаб наполягає на тому, що ФОПи повинні вести військовий облік, а з другого — це не передбачено Законом № 2232 (частина сьома ст. 1 цього Закону) і Порядком № 1487 (п. 1 цього Порядку).

Відповідальність за ст. 210–1 КУпАП настає за умови порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, штраф накладається на громадян та посадових осіб.

Статтею 128 Господарського кодексу України закріплено, що громадянин визнається суб’єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Отже, незважаючи на розмежування статусу фізичної особи (громадянина) та ФОП, відповідальність застосовується щодо єдиного суб’єкта права — фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус, оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Тож ФОП може бути притягнутий до відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію як громадянин.

Але досі залишається спірним питання умов настання такої відповідальності, адже відповідно до чинного законодавства у ФОП немає обов’язку вести військовий облік.

Отже, враховуючи викладене вище, ФОП з найманими працівниками, який начебто на законних підставах не веде військовий облік, має бути готовим до того, що це право, ймовірно, доведеться відстоювати в суді.

Фізособа-підприємець не веде військового обліку, бо має право. Але з ТЦК та СПйому надіслали повідомлення про те, що він має забезпечити явку своїх працівників-військовозобов’язаних у ТЦК та СП, вручити їм повістки (їх вони також надіслали).Як діяти ФОПу?

Вести військовий облік ФОП може лише добровільно. Тож у разі отримання листа від ТЦК та СП радимо надіслати відповідь, в якій зазначити, що відповідно до чинного законодавства ФОП військовий облік не веде, а тому не має можливості виконати викладене в листі прохання.

Якщо підприємець прийняв рішення вести військовий облік, він повинендотримуватися всіх нормативних актів та нестиме адміністративну відповідальність у разі порушення згідно зі ст. 210–1 КУпАП.

Тобто роботодавець, отримавши повістку, повинен видати наказ про повідомлення військовозобов’язаних про необхідність з’явитися до відповідного ТЦК та СП, довести цей наказ до відома працівників і забезпечити їх прибуття до ТЦК та СП.

З ТЦК та СП на підприємство надійшов лист з вимогою надати списки військовозобов’язаних. Однак на листі немає печатки, а підпис схожий на факсимільний. Якими мають бути дії підприємства? Надавати списки? У Порядку № 1487 немає вимог до такого запиту, як у Податковому кодексі України до запитів податківців.

Обов’язок підприємства надавати до відповідних ТЦК та СП на їх вимогу відомостей про призовників, військовозобов’язаних та резервістів, персональний військовий облік яких вони ведуть, закріплено у п. 34 Порядку № 1487.

Проте, оскільки спеціальним законодавством не встановлено вимог до запитів ТЦК та СП, відповідь на це питання слід шукати в Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. № 2939-VI (далі — Закон № 2939). Так, ст. 19 цього Закону визначено, що запит на інформацію має містити:

Таким чином, якщо печатка на запиті не є обов’язковою, підпис має бути оригінальним (використання аналога власноручного підпису допускається виключно за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів, окрім випадків, прямо встановлених законодавством).

Згідно зі ст. 22 Закону № 2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Отже, у разі отримання від ТЦК та СП запиту, який не відповідає вимогам до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою ст. 19 Закону № 2939, підприємство має право відмовити в задоволенні такого запиту у письмовому вигляді.