«Нажаль, усе гарне ми усвідомлюємо лише із запізненням. Ми живемо в жалю за минулим та в страху перед майбутнім. Де завгодно, лише не в теперішньому». Цю думку висловив колись Еріх-Марія Ремарк.
Ця ж думка в інтерпретації Верховного Суду та щодо обліку має такий вигляд: «Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання (авт. читай в минулому)» (Постанова КАС ВС від 22.11.2025 по справі № 826/3451/13-а).
Тобто, договір – це про майбутнє, а первинні документи – це вже про минуле.
А що ж залишається в теперішньому? Маєте відповідь?













