Письмовий дозвіл на визнання операції нереальною

Мої вітання,

знаєте, що будь-яка Ваша дія має наслідки? Часто просто юридичні, а іноді й податкові…

У ДФС, мабуть теж це знають, але не завжди про це пам’ятають. Наприклад, в ІПК, про яку йдеться на стор.2 сьогоднішнього Моніторингу, ДФС вказує на те, що виявлення «добросовісності» контрагента – це клопіт платника податку, що «податковим законодавством не передбачено право платника податків на звернення до контролюючих органів з метою підтвердження «добросовісності» інших платників податків».

Те, що податківці відмовляються узяти на себе відповідальність та дати відповідь добросовісному платнику податків про те, що його контрагент не є «добросовісним», відомо давно. І це при тому, що можливостей виявити недобросовісність контрагента, а отже й упередити податкове правопорушення, у податківців з їхніми «закритими» базами даних набагато більше, аніж у платника податків. Останній, укладаючи договір з новим контрагентом, часто вчиняє наосліп і лише потім саме від податківців дізнається про те, що його контрагент виявився недобросовісним. Мабуть, податківці більше зацікавлені не у тому, щоб надання інформації про контрагента сталося після здійснення господарської операції, а не до того, і тим більше не замість того.

А от тепер про це «потім саме від податківців дізнається».

У цій же ІПК ДФС посилаючись на пп.17.1.9 п.17.1. ст.17 ПКУ, нагадує про «право платника податків на нерозголошення контролюючим органом відомостей про такого платника без його письмової згоди». І дійсно, відповідно до вказаного підпункту платник податків має право «на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами».

Наслідком згадки податківцями пп.17.1.9 ПКУ саме у такому контексті з одного боку є обґрунтування відмови податківців надати інформацію про платника податків без його письмової згоди іншому платнику податків.

Іншим наслідком згадки податківцями пп.17.1.9 є те, що, повідомляючи одному платнику податків інформацію про іншого платника податків, вони самі ж вказану норму й порушують.

Виходить, що коли представники контролюючого органу в акті перевірки одного платника податків роблять висновок про те, що його контрагент «не має достатньої кількості основних засобів, кількості працівників, відповідних дозволів, ліцензій…», вони розголошують відомості про такого контрагента без його письмової згоди. А це значить, що така інформація розголошена у незаконний спосіб, а значить, вона не може бути визнана судом як допустимий доказ у спорі з податковим органом, тобто як доказ отриманий відповідно до закону. Іншими словами, щоб посилатися на цей доказ у суді, податківці мають надати суду письмовий дозвіл на розголошення цієї інформації від кожного контрагента, операцію з яким вони вважають «нереальною».

Як Вам такий наслідок?

А коли податківці в акті перевірки вказують на те, що контрагент виявився «фіктивним», та обґрунтовують це показаннями свідка (керівника) у кримінальній справі, то вони ( податківці) ще й таємницю слідства порушують.

Підписатись на Моніторинг