Питання: Фінансовою компанією «Промінь» було викуплено за договором про відступлення права вимоги за 185 тис дол. у банківської установи заборгованість за кредитом ТОВ «Ромашка» (сума заборгованості за кредитом становила 409 тис дол). При цьому поручителем за кредитним договором ТОВ «Ромашка» виступала фізична особа.
У зв’язку з тим, що станом на поточну дату ТОВ «Ромашка» знаходиться в стадії ліквідації, ФК «Промінь» пред’явило вимогу на погашення суми боргу 185 тис дол. поручителю – фізичній особі.
Запитання :
- Чи може бути укладений договір між ФК «Промінь» та фізособою-поручителем на суму боргу в сумі 409 тис дол.?
- Чи може бути укладений договір між ФК «Промінь» та фізособою-поручителем на суму боргу в сумі 185 тис дол.?
- У разі викупу фізичною особою боргу ТОВ «Ромашки» в сумі 185 тис дол. або 409 тис дол. у ФК «Промінь», чи виникатимуть податкові зобов’язання у фізичної особи згідно з чинним законодавством і якщо так, то з якої суми в якому розмірі ?
Відповідь: Для початку визначимося із суттю запитання. Вона полягає в тому, що фінансова компанія (далі – ФК) викупила у банка заборгованість за кредитом у розмірі 409 тис доларів, сплативши при цьому банку 185 тис доларів. Іншими словами ФК придбала актив номінальною вартістю 409 тис доларів за 185 тис доларів.
Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. А згідно з ч.3 ст.656 ЦКУ предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. При цьому до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.512 ЦКУ кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, у тому числі передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, між ФК і банком був укладений договір про відступлення права вимоги, який за своєю правовою суттю є договором купівлі-продажу права вимоги, до якого застосовуються положення ЦКУ про відступлення права вимоги. Право вимоги у цьому договорі виступає в ролі предмета купівлі-продажу. Ціна ж, як відомо, є істотною умовою договору купівлі-продажу. І тому 185 тис дол. і є ціною права вимоги, узгодженою між банком та ФК.
Аналогічним чином ФК може перепродати такий актив іншій особі, у тому числі й фізичній особі, яка виступила поручителем по кредитному зобов’язанню. Такий продаж здійснюється за відповідною ціною, яка знову ж таки буде істотною умовою договору відступлення права вимоги.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни. При цьому відповідно до ст.11 цього ж Закону вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Щодо прав вимоги за банківськими кредитами в Україні державне регулювання цін поки що не здійснюється. Тож, ФК може продати право вимоги фізичній особі – поручителю за ціною, щодо якої сторони досягнуть згоди. Це може бути і 185 тис дол., і 409 тис дол., і будь-яка інша ціна, узгоджена сторонами.
Відповідно до ст.553 ЦКУ за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно зі ст.554 ЦКУ у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст.555 ЦКУ у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. А згідно зі ст.556 ЦКУ після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника. До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Враховуючи, що в запитанні йдеться про те, що кредитор продає поручителю право вимоги, а не пред’являє йому вимогу щодо погашення кредиту, зобов’язання поручителя щодо виконання зобов’язання за боржника взагалі не настає. Навпаки, поручитель, купивши право вимоги повернення кредиту, сам набуває статусу кредитора і сам стає тим, хто вирішуватиме, пред’являти право вимоги поручителю, тобто собі самому, чи не пред’являти.
У такому разі слід говорити про те, що поручитель лише поніс витрати з придбання права вимоги.
Враховуючи, що поручитель є фізичною особою, з точки зору оподаткування слід говорити про податок на доходи фізичних осіб. Відповідно до ст.163 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування ПДФО резидента є:
– загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;
– доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);
– іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
А базою оподаткування визнається загальний оподатковуваний дохід, який включає в себе будь-який дохід, що підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Пп.14.1.54. ст.14 ПКУ вказує на те, що дохід з джерелом його походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. Невичерпний перелік доходів міститься у цьому ж підпункті і включає в себе, зокрема доходи від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів, інші доходи.
При цьому відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV доходами – визнається збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов’язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Зрозуміло, що у поручителя – фізичної особи при придбанні ним права вимоги і сплаті за це право узгодженої суми, збільшення економічних вигод чи зменшення зобов’язань, а отже й ніякі доходи не виникають. Виникають лише витрати.
Відповідно до ст.1 того ж Закону № 996 витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Таким чином, у фізичної особи – поручителя у разі придбання нею права вимоги виникають лише витрати, пов’язані з таким придбанням. Ніяких податкових зобов’язань у такої особи не виникатиме.
Facebook Messenger
Skype
Telegram
Viber
WhatsApp
Електронна пошта
