Коли судді надано право вирішувати питання щодо визначення розміру гонорару

Вітаю Вас та бажаю щасливих новорічних свят!

Цього разу хотілося б поговорити про тріаду взаємовідносин клієнт-адвокат-суд та роль останнього при встановленні та відшкодуванні витрат на правничу допомогу. Дуже часто судді без будь-яких обґрунтованих правовими нормами причин, всупереч погодинним ставкам, визначеним договором про надання професійної правничої допомоги, вирішують знизити до відшкодування суму, сплачену клієнтом адвокату за надані послуги.

Причому «підсунути свиню» процесуальні арбітри полюбляють навіть за відсутності заперечень іншої сторони. З такими явищами намагається боротися (або хоча б робить такий вигляд) Верховний Суд.

Колегія у справі № 910/13071/19, частково ставши на сторону скаржника, пояснила випадки, коли судді надано право вирішувати за клієнта і адвоката питання щодо визначення розміру гонорару.

Як почали вказувати при розгляді касаційної скарги судді, одним із принципів господарського процесу є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення всім бажаючим можливості ефективно захищати свої права в суді, а також стимулювати учасників спору до позасудового його вирішення.

Було зазначено, що погоджений адвокатом з клієнтом розмір гонорару може бути змінений лише ними і за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За таких умов втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, принципу pacta sunt servanda (договорів треба дотримуватись) та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції.

ВС зазначив, що відповідачем не надано доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та не надано доказів на їх спростування. Тому судові витрати на оплату послуг захисника стягнуті пропорційно до задоволених вимог.

Бажаємо Вам лише вдало завершених судових спорів і повну сатисфакцію витрат на Ваших захисників!

 Маслов Богдан, юрист
Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери»