Валюта розірвання договору

Питання: Наше підприємство отримало передплату за товар до 24.02.2022. Ціна була визначена з прив’язкою до курсу Євро на дату оплати, наприклад, 10000,00 Євро по курсу на 18.02.22- 321979,00 грн. у т.ч. ПДВ.

У звʼязку з тим. що зараз відсутня можливість здійснити постачання, прийнято рішення розірвати договір і повернути гроші. Але покупець хоче, щоб повернення було у еквіваленті 10000,00 Євро по курсу на дату повернення, наприклад на 07.11.2022 це 359817,00грн. Як довести покупцеві, що ми не можемо повернути більше гривні, чим отримали?

Відповідь: У запитанні не зазначено про те, хто саме прийняв рішення про розірвання договору: постачальник і покупець разом, чи поки що це лише бажання постачальника.

Однак, враховуючи, що покупець «хоче, щоб повернення було в еквіваленті», слід дійти висновку про те, що все таки обидві сторони дійшли згоди розірвати договір.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.652 ЦКУ у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. При цьому зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Звісно, що вторгнення росіян в Україну цілком відповідає вказаним ознакам.

Якщо сторони не досягли згоди щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у звʼязку з виконанням цього договору.

Згідно зі ст.653 ЦКУ у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. При цьому у разі розірвання договору зобов’язання припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінений або розірваний у звʼязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Отже, як бачимо, у разі розірвання договору всі зобов’язання за таким договором припиняються.

Повернення попередньої оплати є новим зобов’язанням, яке виникає у звʼязку з розірванням договору.

Згідно зі ст.509 ЦКУ зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦКУ. Відповідно до зазначеної статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Таким чином, зобов’язання з повернення попередньої оплати постачальником покупцеві у разі розірвання договору без поставки має бути предметом взаємної домовленості сторін такого договору. Така домовленість має бути або включена до предмету договору поставки (що мало ймовірно), або вже до угоди про його розірвання.

При цьому, згідно зі ст.524 ЦКУ зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Але сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тож, якщо сторони не домовилися про грошовий еквівалент зобов’язання з повернення попередньої оплати в іноземній валюті, таке зобов’язання виражається у гривні.

Якщо сторони щодо еквіваленту визначення зобов’язання з повернення попередньої оплати в іноземній валюті не домовляться, то й обов’язок повертати попередню оплату покупцеві в еквіваленті в іноземній валюті не виникне.

Звісно, покупець може звернутися до суду з позовом про визначення такого зобов’язання в іноземній валюті судом, Але ж для задоволення такого позову покупець має його якось обґрунтувати нормами матеріального права та відповідним договором. Наведені вище норми матеріального права навряд чи допоможуть покупцеві обґрунтувати своє право отримати попередню оплату в еквіваленті в євро. Ну хоча би тому, що в наведених нормах вказано, що сторони мають домовитися про це. Інакше, в найліпшому для покупця та навряд чи ймовірному варіанті суд може поділити втрати від знецінення гривні між сторонами. Тобто знову ж таки, покупець не зможе отримати те, що він хоче.

А ще й клопіт буде з коригуванням податкових зобов’язань з ПДВ, адже в розрахунку коригування продавець зазначатиме ту суму ПЗ, яка там опинилася в результаті отримання ним попередньої оплати. О опинилася там сума по курсу станом на 24.02.2022. Не більше.

Надлишок суми ПЗ відкоригований не буде. Податківці його точно не приймуть, оскільки й податкової накладної на таку суму не буде. Буде лише та, що сформована у сумі фактично отриманих 24.02.2022 гривень.

Це не прямо, проте усе ж опосередковано вказує на те, що «курсова різниця», що виникла внаслідок зростання курсу євро з 24.02.2022 по сьогодні може тлумачитися в кращому випадку як збитки покупця. Але, як будо вказано раніше, відповідно до ст.653 ЦКУ якщо договір розірваний у звʼязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору. А порушником у нашому випадку є не постачальник, а росія.

З урахуванням викладеного вище слід дійти висновку про те, що обов’язок повернути попередню оплату в еквіваленті до євро постачальник може взяти на себе та виконати лише у тому випадку, якщо покупець з ним про це домовиться. Зобов’язати постачальника розрахувати вказане зобов’язання відповідно до нового курсу євро покупець підстав не має.

 О. Єфімов,

Старший Партнер Адвокатського об’єднання «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери», доктор філософії права, доцент, адвокат, аудитор, доцент кафедри цивільного та трудового права, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана