Усе змінюється. Буває, що на 180 градусів…

Пару десятків року тому податківці вимагали від підприємців вести журнал обліку дзвінків з мобільного і не дозволяли включати у витрати приватні дзвінки працівників. І бувало так, що навіть суди інколи погоджувалися з податківцями.   

Та от час розставляє усе на свої місця: розглянувши заяву найманого працівника, Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила її, повністю скасувала рішення судів попередніх інстанцій та відправила справу на новий розгляд до Подільського районного суду м. Полтави. У постанові ВП ВС сформулювала принципово нові орієнтири для українського правосуддя. Суд нагадав класичний латинський вислів: «est modus in rebus, sunt certi denique fines» – є міра в речах, усьому є певні межі.

Право роботодавця контролювати використання робочого часу чи майна не є абсолютним. Роботодавець не може перетворювати робоче місце на зону тотального та неконтрольованого стеження під приводом виробничої необхідності.

Конфлікт виник через дії служби безпеки підприємства, яка збирала дані про телефонні розмови працівника та його перебування в роумінгу. Роботодавець обґрунтовував це необхідністю контролювати ліміти на зв’язок та перевіряти, чи дійсно працівник перебував на робочому місці, а не за кордоном у робочий час. Окрім цього, підприємство надсилало запити до лікарень для уточнення даних про листки непрацездатності з метою правильного заповнення табеля робочого часу.

От би таку практику Верховного Суду та на в ті часи, коли податківці вважали мобільний телефон розкішшю? Допомогла би?

Oleksandr YEFIMOV