ДОЗВІЛ НА КОНЦЕНТРАЦІЮ ПІД ЧАС ПРИВАТИЗАЦІЇ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Наукова публікація

Євроінтеграція вимагає суворого контролю, щоб запобігти появі нових монополій через приватизацію. Водночас Україна потребує швидкого продажу активів для наповнення бюджету під час відновлення. Цей баланс між швидкістю (інтереси ФДМУ) та якістю контролю (вимоги ЄС) є головним політико-правовим викликом.

Метою Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269-VIII (далі — Закон про приватизацію) є створення конкурентного середовища, підвищення ефективності використання державного і комунального майна тощо.

Стаття 20 Закону про приватизацію зобовʼязує при цьому відповідних субʼєктів приватизації дотримуватись законодавства про захист економічної конкуренції. В цей же час, ми спостерігаємо правову проблему визначення статусу субʼєкта господарювання в контексті законодавства про приватизацію та конкурентного законодавства. І ось у чому суть.

Відповідно до згаданої статті у випадках, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, покупець зобов’язаний отримати дозвіл Антимонопольного комітету України (далі — АМКУ) на безпосереднє або опосередковане придбання у власність акцій (часток) у розмірі, що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання, а також активів у вигляді єдиного майнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання (далі — дозвіл на концентрацію).

Порядок подання та розгляду заяви про надання дозволу на концентрацію встановлюється законодавством про захист економічної конкуренції.

При цьому отримання дозволу на концентрацію не вимагається, якщо вартість активів суб’єкта господарювання, пакет акцій (часток) або єдиний майновий комплекс якого є об’єктом приватизації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, обсяг реалізації товарів в Україні суб’єкта господарювання, пакет акцій (часток) або єдиний майновий комплекс якого є об’єктом приватизації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, а також ціна продажу об’єкта приватизації не перевищує суму, еквівалентну 4 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року [1].

Своєю чергою, Швидка Т.І. наголошує, що під терміном «концентрація» (економічна) зазвичай розуміють реальну можливість здійснення вагомого впливу одного або декількох пов’язаних суб’єктів господарювання на господарську діяльність інших суб’єктів господарювання або їх частин. Простіше кажучи, концентрація – це процес злиття підприємств, капіталів або компаній, у результаті якого значно зростає їх економічна могутність [2; с. 213].

Економічна концентрація є процесом усуспільнення виробництва через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів, засобів виробництва й випуску продукції на дедалі більших підприємствах, який характеризується зростанням питомої ваги великих підприємств у загальному випуску продукції певної галузі або в її сумарній потужності [3; с. 9], вважає Н. М. Карпенко.

Якщо ж подивитись на вимоги статті 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції», то описані у Законі про приватизацію правочини відповідають формам концентрації, «нагляд» за якими здійснює АМКУ.

Однак якщо стаття 20 Закону про приватизацію покладає прямо лише на покупця обовʼязок отримання дозволу на концентрацію, то стаття 23 Закону про конкуренцію має інший погляд.

Адже нею до учасників концентрації відносяться суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над об’єктами приватизації, та об’єкти приватизації або органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління суб’єктами господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких є об’єктом приватизації у процесі приватизації об’єктів державної та комунальної власності.

Також до учасників віднесено і фізичних та юридичних осіб, пов’язаних з учасниками концентрації, відносинами контролю (тобто можливість чинити вирішальний вплив на господарську діяльність), що дає підстави визнати відповідну групу осіб згідно із статтею 1 цього Закону про конкуренцію єдиним суб’єктом господарювання. А тут вже до суб’єктів господарювання відносять і органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо [4].

На думку Швидкої Т.І., водночас контроль за концентрацією суб’єктів господарювання можливий лише за наявності двох умов, а саме: а) реалізація прав і виконання обов’язків спеціальними державними органами й посадовими особами; б) чітке визначення переліку й регламентації дій вищезазначених суб’єктів [2; с. 216].

Тобто маємо першу правову проблему — правова невизначеність статусу субʼєкта господарювання в контексті відносин у сфері приватизації. Інша проблема — належне визначення фінансових показників, за умови перевищення яких слід отримати попередній дозвіл АМКУ на концентрацію.

Стаття 24 Закону про конкуренцію зобовʼязує отримувати попередній дозвіл на концентрацію за умови перевищення фінансових показників учасників концентрації з урахуванням відносин контролю. І тут ми аналізуємо сукупну вартість активів на останній день останнього фінансового року або сукупний обсяг реалізації товарів суб’єкта господарювання за останній фінансовий рік [4].

У разі ризику монополізації оновлене законодавство щодо концентрацій сьогодні  віддає перевагу структурним змінам (наприклад, продажу частини активів) над поведінковими обмеженнями. Про це зазначає Н.Я. Борсук [5, с.68] та такий пріоритет структурних зобов’язань відповідає підходам ЄС.

Повернемось до повноважень державних органів приватизації. Оскільки ст. 7 Закону про приватизацію наділяє їх фактично повноваженнями власника майна того чи іншого єдиного майнового комплексу, то виникає питання доцільності підрахунку, наприклад, активів, якими «розпоряджаються» державні органи приватизації (а таких обʼєктів приватизації у них досить багато). Це питання стає ще більше актуальним, коли у покупця фінансові показники перевищують рівень, визначений ст. 24 Закону, і залишається визначитись із показниками Фонду держмайна.

Здавалося б, стаття 20 Закону про приватизацію врегулювала це питання. Однак Закон про концентрацію, який «визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.», має дещо інший підхід до визначення складу субʼєкта господарювання та його активів/обсягів реалізації з урахуванням відносин контролю.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону про конкуренцію законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, зокрема, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Закону про конкуренцію [4]. І тут Закон про приватизацію ми не можемо таким назвати. Та ще й особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до цього Закону про конкуренцію.

Всі суб’єкти приватизації зіштовхуються з правовою невизначеністю під час прийняття рішення про необхідність/відсутність необхідності отримання попереднього дозволу на концентрацію, а все через неузгодженість положень Закону про конкуренцію та Закону про приватизацію. Тому доцільним є приведення у відповідність цих нормативно-правових актів з метою усунення ризиків притягнення субʼєктів господарювання до відповідальності за концентрацію без отримання необхідного попереднього дозволу. Аналогічно,  належне правозастосування зменшить на них та органи АМКУ фінансове, адміністративне навантаження, повʼязане із відсутністю дійсної необхідності у поданні заяв на отримання дозволу на концентрацію.

В межах виконання вимог ЄС Україна оновлює антимонопольне законодавство. Головна зміна — перехід від формального підходу до аналізу фактичного контролю. Раніше АМКУ фокусувався на юридичному володінні (частки у %); тепер він зобов’язаний досліджувати «вирішальний вплив», що відповідає практиці ЄС. Це робить перевірку покупців приватизаційних об’єктів ретельнішою, особливо щодо іноземного капіталу.

Список використаних джерел

1. Про приватизацію державного і комунального майна: Закон України  від 18.01.2018 № 2269-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2269-19#n132 (дата звернення: 24.04.2026).
2. Швидка Т. І. Економічна конкуренція: сучасний стан законодавчого забезпечення та перспективи його модернізації : монографія / Т. І. Швидка – Харків : Право, 2020. – 376 с. URL: https://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/MONOGRAFII_2020/Shvidka_2020.pdf (дата звернення: 24.04.2026).
3. Карпенко Н. М. Державний антимонопольний контроль процесів економічної діяльності : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. : 25.00.02. Київ, 2010, 20 с.
4. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 № 2210-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2269-19#n132 (дата звернення: 24.04.2026).
5. Борсук Н.Я. Поділ монополіста як елемент системи контролю за економічними концентраціями в Україні та ЄС. ScientificWorldJournal. № 35. Т.2. 2026. С. 66-71. URL: https://www.sworldjournal.com/index.php/swj/issue/view/swj35-02/swj35-02

Брожко Н.І.        

аспірант кафедри приватного права КНЕУ ім. В. Гетьмана, м. Київ, Україна

ORCID ID: 0009-0006-8798-5974