Питання: наше підприємство є комунальним некомерційним підприємством (КНП) у сфері охорони здоров’я. Відповідно до нашого статуту джерелами формування майна та фінансування підприємства є: надходження від НСЗУ, власні кошти від здійснення господарської діяльності , а також одержання гуманітарної та благодійної допомоги.
У зв’язку з цим, просимо надати роз’яснення та практичні поради щодо таких ситуацій:
- Отримання благодійної/гуманітарної допомоги: на адресу КНП надходить медичне та інше обладнання (основні засоби) у вигляді благодійної чи гуманітарної допомоги від донорів/благодійників. Чи обов’язково у цьому випадку приймати рішення сесії місцевої ради (засновника) про прийняття такого майна до комунальної власності та передачу його КНП в оперативне управління (на праві узуфрукта)? Чи достатньо наказу керівника КНП та внутрішнього акта приймання-передачі?
- Придбання обладнання за власні кошти: КНП самостійно купує обладнання за кошти, отримані від НСЗУ за договором про медичне обслуговування, або за інші власні кошти від господарської діяльності. Чи потрібно у такому разі кожну одиницю купленого обладнання подавати на затвердження сесії місцевої ради для закріплення на праві оперативного управління (на праві узуфрукта)? Чи таке майно автоматично зараховується на баланс підприємства на праві оперативного управління (узуфрукта) на підставі видаткових накладних та актів введення в експлуатацію?
Просимо надати нормативно обґрунтовану відповідь із посиланням на норми діючого законодавства України та особливості бухгалтерського обліку таких операцій в КНП.
Дайте також розʼяснення щодо обладнання, яке надходить до підприємства у вигляді централізованого постачання, закупленого за кошти держбюджету.
Відповідь:
Розпочнемо з того, що в розумінні Законів України «Про гуманітарну допомогу» та «Про благодійну діяльність та благодійні організації» комунальне підприємство може отримувати відповідні допомоги як набувач/бенефіціар.
До прикладу, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» одним із видів благодійної діяльності є безоплатна передача у власність бенефіціарів коштів, іншого майна, а також безоплатне відступлення бенефіціарам майнових прав.
Відповідно до деяких положень ст. 60 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон) комунальне унітарне підприємство створюється уповноваженим органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і належить до сфери його управління.
Комунальні унітарні підприємства створюються як комунальні комерційні підприємства або комунальні некомерційні підприємства.
Орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство, є представником власника – відповідної територіальної громади і виконує його повноваження у межах, визначених законом.
Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і передається такому підприємству на праві узуфрукта комунального майна або на іншому речовому праві на чуже майно, передбаченому законом.
Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених законом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Про право комунальної власності йдеться у ст. 60 Закону. Так, Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обʼєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обʼєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об’єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Стаття ж 611 Закону визначає, зокрема, такі особливості користування комунальним майном. Право особистого безоплатного володіння і користування комунальним майном (узуфрукт комунального майна) є речовим правом на комунальне майно для узуфруктаріїв – органів місцевого самоврядування, комунальних організацій (установ, закладів), комунальних некомерційних товариств та інших юридичних осіб, які не мають на меті одержання прибутку та єдиним учасником (засновником) яких є територіальна громада.
Об’єкти права комунальної власності, що не підлягають приватизації, передаються у володіння та користування юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, господарському товариству, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді або іншій юридичній особі, єдиним учасником (засновником) якої є територіальна громада, на праві узуфрукта комунального майна.
Узуфрукт комунального майна встановлюється уповноваженим органом місцевого самоврядування на будь-які види рухомого або нерухомого майна (крім земельних ділянок), що перебуває у власності територіальної громади, строком на п’ять років або безстроково.
Крім права володіння і користування комунальним майном, узуфруктарію належить право отримання плодів, продукції і доходів від користування таким майном. Узуфруктарій за попередньою письмовою згодою уповноваженого органу місцевого самоврядування може покращувати майно, щодо якого встановлений узуфрукт комунального майна, без права на вилучення таких покращень.
Отже, з одного боку, загальні положення щодо комунальної власності вказують на те, що єдиним власником комунального майна є територіальна громада. З іншого боку, законодавство надає право саме комунальним підприємствам ставати набувачами/бенефіціарами допомоги. Вони є самостійними субʼєктами правовідносин. Тому відсутня необхідність вирішувати на сесії у цьому випадку питання щодо отримання відповідного майна у власність. За відсутності інших обмежень, рішення керівника комунального підприємства буде достатньо. При цьому, слід потурбуватись не лише про наявність акта як первинного документа, а й інших документів, які підтверджують походження та «гуманітарний»/ «благодійний» статус цього майна.
Що ж до питання 2, то беремо до уваги зазначені вище положення.
Крім того, коли йде мова витрачання коштів комунального підприємства, то дивимось на визначені статутом обмеження.
За відсутності обмежень немає необхідності кожну одиницю закупленого обладнання подавати на затвердження засновнику.
Якщо особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених законом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом, то враховуємо і вимоги Закону України «Про управління обʼєктами державної власності».
Наприклад, ч. 2 ст. 93 Закону України «Про управління обʼєктами державної власності» зобовʼязує державне комерційне підприємство (як і комунальне відповідно) складати та виконувати річний фінансовий план. А ч. 4 ст. 95 цього ж закону передбачає, що орган, до сфери управління якого належить казенне підприємство (відповідно і комунальне підприємство), здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна і має право вилучити у казенного підприємства (тобто і в комунального) майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
Про «дозвіл» від засновника на придбання майна за власні кошти не йдеться, якщо іншого не встановлено статутом. Звісно, свою діяльність слід здійснювати і в межах фінансового плану, і в межах статутної діяльності.
Щодо обладнання, яке надходить до підприємства у вигляді централізованого постачання, закупленого за кошти держбюджету, то слід розуміти деталі такого «централізованого» постачання, аби застосувати відповідну норму права.
Бо загалом, коли йдеться про передачу майна обʼєктів з державної у комунальну власність, то до виключної компетенції міськради належить надання згоди на таку передачу (ст. 26 Закону).
Аналогічно, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про передачу обʼєктів права державної та комунальної власності» передача обʼєктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст – за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Також, ч. 6 ст. 95 Закону України «Про управління обʼєктами державної власності» відносить до джерел формування майна підприємства інші джерела, не заборонені законом.
Ось чому деталі тут мають значення.
Наталія Брожко, Керівна Партнерка, адвокатка Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»
Facebook Messenger
Skype
Telegram
Viber
WhatsApp
Електронна пошта
