Сплата податків на помилковий рахунок (наслідки, як перекинути на правильний рахунок)

23 лютого 2024 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення онлайн-комунікації з платниками податків та уточнення окремих положень законодавства» № 3603-IX.

Цим Законом зокрема були врегульовані питання помилкової не на той рахунок сплати податків. Ст.112 Податкового кодексу України встановлює загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, зокрема:

• особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (п.112.1. ПКУ);
• особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (п. 112.2. ПКУ).

Обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, визнано зокрема:

• вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла у відповідності до індивідуальної податкової консультації, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі, за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, або до узагальнюючої податкової консультації та/або до висновку об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, від якого в подальшому було відступлено (п. 112.8.2. ПКУ); та
• помилкова сплата платником податків, у тому числі податковим агентом, грошового зобов’язання на інший бюджетний рахунок (без порушення законодавчо визначеного строку сплати податку або узгодженої суми грошового зобов’язання до бюджету). Умовою підтвердження таких обставин є вчинення платником дій, передбачених статтею 43 ПКУ, щодо повернення помилково сплачених грошових зобов’язань (п.112.8.81 ПКУ).

Крім того, пеня за несвоєчасну сплату податків не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню, зокрема, у разі помилкової сплати платником податків, у тому числі податковим агентом, грошового зобов’язання на інший бюджетний рахунок (без порушення законодавчо визначеного строку сплати податку або узгодженої суми грошового зобов’язання до бюджету). Умовою підтвердження таких обставин є вчинення платником дій, передбачених статтею 43 ПКУ (п.129.9.8. ПКУ).

Статтею 43 ПКУ врегульовано умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені. Тобто, Законодавець виходить з того, що помилково не на той рахунок сплачені кошти не будуть «перекинуті» на правильний рахунок чи зараховані в рахунок правильно сплачених податків. Такі кошти підлягають поверненню платнику, а це означає, що обов’язок щодо вчасної сплати податків на правильний рахунок має бути виконаний незалежно від того, коли платнику повернуться з бюджету помилково сплачені суми податків.

Тим більше, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на рахунок такого платника податків у банку або небанківському надавачу платіжних послуг, або на єдиний рахунок, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п.43.2. ПКУ).

Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені (п.43.3. ПКУ).

Тож можна стверджувати, що судова практика, сформована до прийняття вказаного вище Закону, очевидно буде змінена. Якщо раніше КАС ВС робив висновок «про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, й, до того ж, в подальшому була самостійно виявлена та усунута підприємством, а кошти спрямовані за належністю» (Постанова від 01.08.2018, справа №813/2487/17), то тепер такий висновок, мабуть таки втратить свою актуальність.

Та поки нова судова практика буде напрацьовуватися, керуватися доведеться ЗАКОНОМ.

Повний текст тут: https://7eminar.ua/news/6288-nevcasna-plata-podatkiv-ta-jesv-abo-z-ne-na-toi

7 липня 2018 року набрав чинності Закон України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VIII (далі – Закон про валюту).

Усі відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, окрім загального нормативного акту – Конституції України, регулюються Законом про валюту, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону (ст.3 Закону про валюту).

До валютних операцій Закон про валюту відносить будь-яку операцію, у тому числі транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей. При цьому транскордонне переміщення валютних цінностей від їх транскордонного переказу відрізняється тим, що поняття «переміщення» охоплює ввезення, пересилання на митну територію України, вивезення, пересилання з митної території України або транзит через митну територію України банківських металів, готівкової валюти. А поняття «переказ» означає рух певної суми коштів в Україну або за її межі з метою зарахування цих коштів на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі.

Резидентами за Законом про валюту вважаються:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за межами України;

б) фізичні особи – підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України;

в) юридичні особи та інші суб’єкти господарювання з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України;

г) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

ґ) відокремлені підрозділи юридичних осіб, зазначених в підпункті «б» пункту 8 частини першої ст.1 Закону про валюту, а саме філії, представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють підприємницьку діяльність від імені юридичної особи на території України.

При цьому вказані резиденти набувають ще й статусу суб’єктів валютних операцій.

Що стосується нормативної бази, якою регулюються відносини щодо здійснення валютних операцій, у тому числі щодо відкриття резидентами за межами України банківських рахунків, то, як було вказано раніше, окрім Закону про валюту до неї відносяться нормативні акти, прийняті відповідно до цього Закону. У разі ж якщо положення інших законів суперечитимуть положенням Закону про валюту, пріоритет матимуть положення Закону про валюту.

Статтею 3 Закону про валюту встановлено презумпцію тлумачення законодавства на користь резидентів і нерезидентів. Так, у разі якщо норма Закону про валюту чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів НБУ допускатимуть неоднозначне (множинне) трактування прав і обов’язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактуватиметься в інтересах резидентів та нерезидентів.

Відкриття рахунків резидентів за кордоном

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону про валюту однією з гарантій свободи здійснення валютних операцій є право резидентів з урахуванням обмежень, визначених цим Законом та іншими законами України, відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через такі рахунки валютні операції. А принцип свободи здійснення валютних операцій, передбачає у тому числі право фізичних та юридичних осіб – резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн (ст.2 Закону про валюту).

Повна версія статті тут: https://e.fdk.net.ua/finansovyy-dyrektor-kompaniyi-2025-4/rakhunok-tov-za-kordonom-shcho-mozhna