Податкові органи мають право проводити перевірки і звірки платників податків (пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України; ПК). Правові засади податкових перевірок встановлює глава восьма розділу II ПК. Перевірки бувають: камеральними, фактичними та документальними.

Камеральною є перевірка, яку проводять у приміщенні органу контролю виключно на підставі даних, викладених у податкових деклараціях, податкових звітностях та даних із багатьох державних реєстрів. Предметом заходу є перевірка своєчасності надходження всіх декларацій, реєстрації накладних та внесення коригування до надходжень документів.

Оскільки перевірку проводять на основі даних поданої податкової звітності, орган контролю не має права вимагати від суб’єкта господарювання додаткові документи. Однак за підсумками камеральної перевірки орган може ставити запитання.

Фактичну перевірку здійснюють за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника. Перевіряють дотримання норм законодавства із питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення каси, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання правил оформлення трудових відносин тощо. Її тривалість не має перевищувати десяти діб.

Про фактичну перевірку не попереджають; провадять її двоє і більше осіб органу контролю у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника. Перевірку проводять за рішенням керівника органу контролю, яке оформлюють наказом. Підстав для прийняття такого рішення декілька. Зокрема, це можуть бути: письмове звернення покупця, невчасне подання звітності, інформація про порушення, надана іншими держорганами та органами місцевого самоврядування, тощо.

Під час документальної перевірки встановлюють своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати усіх передбачених законом податків та зборів. Документальні перевірки бувають: планові, позаплапланові; виїзні та невиїзні, а також — невиїзні позапланові електронні перевірки. З’ясуємо особливості кожної з них.

Види документальних перевірок

Планові перевірки проводять за планом-графіком, порядок формування якого затвердив наказ Міністерства фінансів України 02.06.2015 № 524 (далі — Порядок № 524).

Зверніть увагу!, Важливо

Планова перевірка є комплексною, її не можна проводити за окремими видами зобов’язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати ПДФО та зобов’язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Розпочати документальну планову перевірку орган контролю може тільки, якщо не пізніше ніж за 10 календарних днів повідомить платника про її початок, вручить копію наказу під підпис або відправить рекомендованим листом. При надсиланні повідомлення десятиденний строк обчислюють від дати відправлення, а не отримання.

Тривалість цього виду перевірок не має перевищувати: 30 робочих днів — для великих платників податків, 10 робочих днів — для суб’єктів малого підприємництва, 20 робочих  днів— інших платників податків.

Позапланові перевірки проводять, якщо є підстави та рішення. Підставами можуть бути: невчасне подання податкової звітності; ненадання пояснення на податкову вимогу протягом встановленого строку; виявлення недостовірності даних, зазначених у декларації; подання заперечення на акт перевірки тощо. Позапланові перевірки не можуть тривати понад 15 робочих днів — для великих платників податків, щодо суб’єктів малого підприємництва — 5 днів, інших платників податків — 10.

Залежно від того, проводять перевірки у приміщенні органу контролю, чи за місцезнаходженням платника податків або місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого проводять перевірку, ті бувають виїзними ти невиїзними.

Документальні невиїзні позапланові електронні перевірки (далі — електронна перевірка) проводять за заявою платника податків.

Підставою для проведення електронної перевірки є заява, яку платник податків із незначним ступенем ризику подає до органу контролю, в якому він перебуває на обліку. Ступінь ризику при цьому визначають відповідно до пункту 77.2 статті 77 ПК.

Перевірку проводять за заявою платника податків, але не раніше офіційного повідомлення Державної податкової служби України про запровадження проведення такої перевірки для платників податків:

• які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності;
• суб’єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва;
• інших платників податків (пп.75.1.2 ПК).

Електронна перевірка є нововведенням податкового законодавства та поєднує елементи звичайної податкової перевірки і самоперевірки.

Рішення контролюючого органу можна оскаржити в адміністративному або судовому порядку (ст. 56 Податкового кодексу України, ПК).

Якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання чи ухвалив будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі його повноважень, встановлених ПК або іншими законами України, він має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня — Державної податкової служби України.

Які строки оскарження для податкових спорів

Скаргу до контролюючого органу вищого рівня платник податків подає у письмовій або електронній формі засобами електронного зв’язку протягом 10 робочих днів, що настають за днем, коли він отримав податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, що оскаржується. Таке оскарження вважається досудовим порядком вирішення спорів. Воно впливає на строк, протягом якого платник податків може звернутися до адміністративного суду вже в процедурі судового оскарження.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору й позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, для звернення до адміністративного суду встановлюють тримісячний строк. Його обчислюють з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень(ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України,КАС).

Пункт 56.19 статті 56 ПК визначає, що коли до подання позовної заяви проводили процедуру адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 ПК.

Отже, маємо колізію законів: різне тлумачення одних і тих самих правовідносин. Цю колізію вирішують судовою практикою. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 є висновок: «…за сформованою судовою практикою, яка є обов’язковою для врахування, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання за умови попереднього використання досудового порядку становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження».

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в адміністративному судочинстві можна виділити три строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб’єкта владних повноважень:

1) строк звернення до суду становить 6 місяців — якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку(ч. 2 ст. 122 КАС);

2) строк звернення до суду становить 3 місяці — якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов’язань,наприклад блокування ПН, присвоєння ризикового статусу тощо(ч. 4 ст. 122 КАС);

3) строк звернення до суду становить 1 місяць — якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов’язань,наприклад податкове повідомлення-рішення(п. 56.19 ст. 56 ПК).

Коли можна поновити процесуальні строки та що вважати поважними причинами

Строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, інші процесуальні дії — гарантія забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.