EXPERTUS. Головбух

Приватне підприємство знаходиться у м. Київ, засновник – у Криму, отримав громадянство росії.

Директором підприємства є найманий працівник, який бажає звільнитися. Як бути, якщо зв’язку із засновником немає?

• Ірина ОВДІЙЧУК,

Старша партнерка, адвокатка Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»  Продовжити читання →

• Ірина ОВДІЙЧУК,

Старша партнерка, адвокатка Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»

У статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є така норма: у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Наведеною нормою закону обмежується дія частини 4 статті 40 КЗпП, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Особливу увагу варто звернути на те, що таке звільнення відбувається за наявності законних підстав для звільнення працівника з ініціативи роботодавця (статті 40, 41 КЗпП), а не з підстав самої тимчасової непрацездатності або перебування працівника у відпустці.

Із зазначеного вбачається, що в обох випадках звільнення відбувається у перший робочий день працівника. Однак, прийняти рішення про звільнення та видати відповідний наказ роботодавець під час дії воєнного стану може навіть під час тимчасової непрацездатності або відпустки працівника.

Тобто, раніше наказ про звільнення потрібно було видавати в день, коли працівник виходив на роботу після хвороби чи відпустки.

Тепер наказ можна видавати під час хвороби чи відпустки, що спрощує управлінський процес і дозволяє роботодавцю планувати кадрові зміни заздалегідь.

Важливим також є те, що посада стає вакантною з першого робочого дня після завершення непрацездатності або відпустки працівника, що звільняється.

Адже, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія – вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Отже, якщо працівник відсутній у зв’язку із хворобою, відрядженням, відпусткою, посада, яку він займає, не є вакантною.

Окремо можна зазначити щодо виплат. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Днем звільнення вважається останній день роботи (п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58).

Тобто, всі належні виплати повинні бути виплачені працівнику у день звільнення (перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності або відпустки).

Зауважуємо, що законодавство не виключає можливості оформити трудові відносини за посадою, яка стане вакантною, приміром, через місяць.

Це означає, що роботодавець має право укласти трудовий договір з новим працівником у період тимчасової непрацездатності або відпустки працівника, якого звільняє.

Першим робочим днем нового працівника буде той день, з якого посада стане вакантною. Це обов’язково потрібно передбачити в умовах трудового договору.

При цьому, варто зважати на ризик нарахування податківцями з дати видачі наказу про прийняття на роботу до дати встановлення трудових відносин з працівником податку на доходи фізичних осіб і військового збору (з мінімальної заробітної плати).

Таким чином, перевага норми статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» полягає у можливості завчасного прийняття рішення про звільнення працівника.

Питання:

Доброго дня. Державне підприємство передало у 2018 році в оренду основний засіб (вантажну машину). У серпні 2024 року Орендар звернувся з проханням розірвати договір оренди. Машина залишилась на окупованій території. Питання: як бути з майном державного підприємства? Чи припиняти договір, якщо майно не повернуто? Які дії потрібно вжити дії , для вирішення даного питання. Продовжити читання →

Питання:

«Підприємство купило легкове авто і хоче продати його фізичній особі без постановки його на облік в органах МВС. Чи можна так зробити? Підприємство тільки застрахувало авто і хоче його продати». Продовжити читання →

Питання:

ТОВ є ліцензіатом НКРЕКП/ОДА з транспортування теплової енергії для власних споживачів та здійснює транспортування теплової енергії іншому ліцензіату СНМВО/КППВ. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану» Уряд рекомендував органам, уповноваженим встановлювати тарифи, протягом дії воєнного стану в Україні, не підвищувати тарифи на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання), у тому числі тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням альтернативних джерел енергії, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення для населення та застосовувати їх до споживача (населення) на рівні тарифів, що застосовувалися станом на 24 лютого 2022 року.

19 серпня 2022 року вступив в дію Закон № 2479-IX «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», яким держава забороняє протягом дії воєнного стану та шести місяців після його завершення підвищувати тарифи на послуги з розподілу природного газу, теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для всіх категорій споживачів.

Таким чином, згідно вимог законодавства ТОВ  було застосовано тарифи на транспортування теплової енергії іншому ліцензіату станом на 24 лютого 2022 року.

Враховуючи набрання чинності Законом України, яким внесені зміни до частини першої статті 1 в редакції Законів № 3220-IX від 30.06.2023 , № 3764-IX від 04.06.2024: «Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення тарифів на:

послуги з розподілу природного газу для побутових споживачів;

теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення;

послуги з постачання теплової енергії для населення та постачання гарячої води для населення»

Враховуючи, що тариф на транспортування складається з декільких складових, по групах споживачів: транспортування «населення», транспортування «бюджет», транспортування «релігія» та транспортування «інші споживачі», виникає питання, чи стосується заборона підвищення тарифу на транспортування «населення» населення, якщо послуга по транспортуванню по категорії «населення» надається іншому ліцензіату?»

Відповідь:

Спершу треба зазначити, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені Законом України «Про теплопостачання» (далі – Закон).

У ст. 1 цього Закону визначено, що сфера теплопостачання – це сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам. Суб’єкти відносин у сфері теплопостачання – фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Теплогенеруюча організація – суб’єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію, а теплотранспортуюча організація – субʼєкт господарської діяльності, який здійснює транспортування теплової енергії. У свою чергу, теплопостачальна організація – суб’єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, власні (самоврядні) повноваження, зокрема встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Отже, НКРЕКП встановлює тарифи лише на електричну та (або) теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках відповідно до Методики формування, розрахунку та встановлення тарифів на електричну та (або) теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках, затвердженої постановою НКРЕКП від 01.08.2017 року № 991.

Таким чином, законом передбачено повноваження з встановлення тарифів на послуги з постачання теплової енергії як НКРЕКП, так і органів місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Якщо звернутись до статей 189, 191 Господарського кодексу України та статей 10, 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення», то можна дійти висновку, що суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Отже, з цього випливає висновок, що згідно із положеннями зазначених норм права, тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін.

Згідно з п. 1.4, 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП від 25.06.2019 № 1174 (далі – Порядок № 1174), тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання – вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням витрат на покриття втрат ліцензіата, планованого прибутку, коригування витрат, які встановлюються НКРЕКП без урахування податку на додану вартість.

Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов’язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» було встановлено мораторій на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання для всіх категорій споживачів.

27.07.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України», яким внесено зміни, зокрема, до ст. 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» в частині дії мораторію лише для категорії споживачів «населення».

Відтак, в подальшому до усіх споживачів (крім населення) мають застосовуватися економічно обґрунтовані тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Враховуючи те, що на законодавчому рівні заборона щодо підвищення тарифів залишається лише щодо категорії споживачів «населення», заборгованість з різниці в тарифах в частині усіх інших споживачів не може в подальшому розраховуватися, підтверджуватися та відшкодовуватися з державного бюджету.

Відповідно до Порядку № 1174 формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо. Тарифи формуються для таких категорій споживачів:

населення;

бюджетні установи;

релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності);

інші споживачі.

Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов’язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.

За вимогами Постанови КМУ від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» передбачено обов’язковий щорічний перегляд тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та їх структури.

Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Отже, тариф на транспортування теплової енергії є частиною тарифу на теплову енергію, встановлену Виконавчим комітетом … міської Ради.

Виробник/постачальник теплової енергії та особа, що здійснює транспортування теплової енергії, можуть не збігатись.

Якщо інший ліцензіат здійснює виробництво та постачання, але не має можливості здійснювати транспортування теплової енергії, у зв’язку з чим, на підставі частини четвертої статті 19 Закону України «Про теплопостачання», між сторонами може бути укладено договір на транспортування теплової енергії.

У той же час для споживача тариф (ціна) послуги включає як витрати на виробництво, так і на постачання і транспортування теплової енергії. Окремі складові тарифу затверджуються для різних ліцензіатів з метою їх включення в загальний тариф (ціну) за теплову енергію і, відповідно, на житлово-комунальну послугу для споживача.

Враховуючи, що у відносинах, що склалися, інший ліцензіат є теплопостачальною організацією (постачає теплову енергію споживачам), виступає надавачем комунальних послуг споживачам, а ТОВ , у свою чергу, є для цього теплотранспортуючою організацією, як для власних споживачів, так і для іншого ліцензіата.

Враховуючи, що інший ліцензіат не є теплотранспортуючою організацією (відсутність у господарському віданні тепломереж), він зобов’язаний укласти договір на транспортування теплової енергії в обсязі, достатньому для виконання договірних зобов’язань перед своїми споживачами, якщо він провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 4 вищезгаданого Закону, теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи.

Таким чином, договори на транспортування теплової енергії укладаються, згідно з вимогами закону, між теплопостачальною організацією та теплотранспортуючою організацією для виконання зобов’язань теплопостачальної організації перед своїми споживачами (споживачами теплової енергії).

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії формуються для споживачів на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов’язаних із провадженням певного виду ліцензованої діяльності (абз. 3 п. 6 постанови КМУ від 01.06.2011 №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги»).

Відтак, досліджуючи суб’єктне коло, на яке поширюються встановлені тарифи, можна дійти висновку про те, що встановлені Виконавчим комітетом Сумської міської Ради тарифи на транспортування теплової енергії, були встановлені та розповсюджуються саме на споживачів ТОВ.

Отже, з аналізу наведеного вбачається, що витрати на транспортування теплової енергії тепловими мережами ТОВ  є складовою тарифу на теплову енергію, її виробництво та постачання й відповідно на певну комунальну послугу, яку інший ліцензіат надає своїм споживачам.

Якщо між ТОВ та іншим ліцензіатом укладено договір транспортування теплової енергії, то за своєю правовою природою цей договір є договором про надання послуг, а інший ліцензіат, як замовник, може виступати споживачем послуги з транспортування теплової енергії, а відтак до нього може застосовуватись діючий тариф на транспортування теплової енергії, встановлений саме як окремий тариф – «інші споживачі».

При цьому, варто зазначити, що термін «споживач» можна тлумачити по-різному і досить широко, зокрема, але не виключно, споживачем є фізична чи юридична особа, яка споживає, використовує продукт чийогось виробництва (включаючи і свій власний продукт). Транспортування теплової енергії, зокрема іншим ліцензіатом для своїх споживачів, тобто використання розподільчої системи ТОВ «Сумитеплоенерго» можна розцінювати як забезпечення власних потреб з метою отримання прибутку.

У цьому питанні варто звернутись до Листа НКРЕКП від 24.03.2015 № 2713/15/61-15 «Щодо розуміння понять «споживач теплової енергії», «споживач комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води» та особливостей встановлення відповідних договірних відносин в ОСББ», у якому зазначено, що теплова енергія – це товарна продукція, що виробляється на об’єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг, а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Місцева (розподільча) теплова мережа – це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов’язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввод приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Враховуючи зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі), до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), в тому числі ОСББ, будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Дійсно, інший ліцензіат не є споживачем теплової енергії, водночас інший ліцензіат є споживачем послуги із транспортування теплової енергії, що не є тотожними поняттями. 

Виходячи з наведеного, інший ліцензіат може і не бути споживачем теплової енергії, щоб оплачувати послугу з транспортування теплової енергії за тарифами на транспортування теплової енергії для категорії «інші споживачі». Водночас, це стосується тієї ситуації, коли послуга по транспортуванню здійснюється по категорії «інші споживачі».

Враховуючи те, що послуга по транспортуванню іншому ліцензіату надається по категорії «населення», тут варто наголосити, що для споживача («населення») тариф (ціна) послуги включає як витрати на виробництво, так і на постачання, і транспортування теплової енергії.

Термін «споживач» у Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України» вживається у цьому Законі у значені, наведених у Законі України «Про ринок електричної енергії», де зазначено, що споживач – фізична особа, у тому числі фізична особа – підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Отже, для споживача тариф послуги теплопостачання є одним цілим, і не може включати до себе ціну транспортування за ціною для категорії «інші споживачі».

У Законі України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» зазначено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення тарифів на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення.

Враховуючи, що тариф на транспортування теплової енергії є частиною тарифу на теплову енергію, встановлену Виконавчим комітетом Сумської міської Ради, для категорії «населення» тариф на транспортування не може відрізнятись в залежності від ліцензіата, до якого здійснюється транспортування теплової енергії.

Виходячи з вищевикладеного, тариф для населення (тариф на виробництво, тариф на транспортування, тариф на постачання) не може бути змінений, навіть якщо послуга транспортування здійснюється іншому ліцензіату (Важливо! За умови транспортування за категорією «населення»!).

Анастасія ПОЛЄЖАЄВА,

юристка Адвокатського об’єднання

«Адвокатська фірма «Єфімов, Брожко та Партнери»